Столиця Німеччини давно поєднує технічні стартапи, креативні студії та незалежні театри в одному спільному ритмі. Театральні технології у місті Берлін дедалі більше стають частиною сцени та самої вистави. Найвідомішими стали проєкти digital.DTHG, коли глядачі надягають VR-окуляри й опиняються всередині дійства. У столиці Німеччини такі розробки з’являються регулярно і вже стали звичними для берлінців та гостей міста. Далі на berlintrend.

HAU4 – потужний цифровий простір Берліну

У театрі “Геббель-ам-Уфер” (Hebbel am Ufer) у 2020 році запустили HAU4 – цифрову платформу, яка доповнила традиційні сцени HAU1, HAU2 і HAU3. Тут розробляють проєкти спеціально для онлайн-простору, але часто з гібридним виходом у реальний зал. Актори тестують XR-експерименти, ігри та перформанси, коли глядач сам впливає на перебіг подій.

У HAUthek доступні записи та архів окремих цифрових проєктів: від гібридних перформансів до інтерактивних ігор. Берлінський глядач приходить не просто подивитися п’єсу, а й взяти у ній участь.

Від реконструкцій минулого до VR-роботи 

Фахівці Німецького театрально-технічного товариства (Deutsche Theatertechnische Gesellschaft) пішли ще далі, впроваджуючи театральні технології у місті Берлін. У проєкті “Матеріальні та нематеріальні театральні простори” (Im/material Theatre Spaces) створили VR-реконструкцію театру “Великий Шаушпільхаус” (Große Schauspielhaus), який було знесено у 1988 році.

Споруду вважають однією з найвідоміших театральних будівель Берліна початку XX століття.Театрознавиця Франціска Ріттер (Franziska Ritter) разом із командою розробила спеціальні інструменти для віртуальних примірок сценографії, які застосовують для створення декорацій.

Як театри Берліна готують вистави за допомогою VR? 

Технології у театрі вже використовують не лише для нових вистав. Вони стали складником щоденної роботи, який допомагає готувати постановки ще до початку репетицій.

Такі цифрові інструменти незамінні для:

• віртуальних примірок сцени;
• цифрового планування й монтажу сценічних конструкцій;
• VR-планування перебудови або переїзду театру.

У Берліні такі підходи вже активно використовують Концертгаус Берлін (Konzerthaus Berlin), Берлінська державна опера (Staatsoper Unter den Linden) та окремі сценічні виробничі студії, які готують великі постановки. Завдяки таким новим розробкам команди можуть заздалегідь тестувати свої ідеї та розв’язувати проблемні питання.

Обговорення декорацій у віртуальному просторі 

Один із таких прикладів використання сучасних технологій продемонстрували під час роботи над театральними проєктами digital.DTHG. Фахівці перевіряли можливості платформи Mozilla Hubs, за допомогою якої команда могла водночас обговорювати декорації у спільному віртуальному просторі.

До таких зустрічей приєднувалися спеціалісти з різних міст. Вони не витрачали час на поїздки, натомість водночас вивчали та аналізували спільний проєкт. Це допомогло швидше ухвалювати рішення, краще координувати роботу команди та скорочувати час на підготовку вистави.

“Театр маріонеток 3.0”: співпраця VR і реальної сцени 

У квітні 2024 року в Тіатронатомічному театрі при Берлінському університеті імені Гумбольдта (Tieranatomisches Theater, Humboldt-Universität zu Berlin) показали перформанс “Театр маріонеток 3.0” (Marionette Theatre 3.0) Його створили натхненні текстами Генріха фон Клейста (Heinrich von Kleist) театральні митці:

• Ніна Текленбург (Nina Tecklenburg);
• Крістіан Штайн (Christian Stein).

Глядачі приходили в зал й одягали VR-гарнітури Meta Quest 2. Вони не рухалися, але водночас – подорожували. У навушниках і шоломах на реальний простір накладалися цифрові сцени, тому звичайний зал виглядав зовсім інакше.

У виставі був віртуальний скляний ліфт, який став центральним образом. Рухи акторів зчитувалися через motion capture і переносилися на цифрових персонажів. Паралельно працювали перформери Джунсун Кім (Jungsun Kim) і Лайош Таламонті (Lajos Talamonti), які взаємодіяли з цими цифровими образами. Так частина дії відбувалася з реальними людьми, а частина – у VR. Але для глядача це виглядало як одна спільна сцена, де реальні та віртуальні учасники реагували одне на одного у режимі реального часу.

“Тотальний танцювальний театр” і дух Баугаус у VR

Ще один приклад – проєкт “Тотальний танцювальний театр” (Das Totale Tanz Theater). Його презентували у Берлінській академії мистецтв (Akademie der Künste Berlin) у 2019 році. Хореограф Річард Зіґал (Richard Siegal) разом із командами Artificial Rome та Interactive Media Foundation переосмислив ідеї Оскара Шлеммера (Oskar Schlemmer) у форматі VR.

Глядачі у VR-шоломах потрапили в абстрактний цифровий простір, натхненний ідеями школи Баугаус (Bauhaus). Там геометричні фігури рухалися під музику гурту Einstürzende Neubauten.

У проєкті поєднали:

• записи руху;
• інтерактивні елементи;
• фізичні інсталяції з напівпрозорими конструкціями з тканин.

Озвучення забезпечив німецький музикант, співак та актор Блікса Баргельд (Blixa Bargeld). Цей VR-проєкт яскраво продемонстрував, як вміють грамотно взаємодіяти живі люди, технології та системи керування. 

У віртуальному світі “I AM (VR)”

Автори театральних проєктів Сюзанна Кеннеді (Susanne Kennedy) та Маркус Зельг (Markus Selg) працюють із VR і цифровим театром у форматі “I AM (VR)”. Там глядачам запропонували побувати у світі аватарів. 

Прем’єра проєкту відбулася у співпраці з:

• сучасним культурним центром в Афінах “Onassis Stegi”, який підтримує театральні, танцювальні та цифрові мистецькі проєкти;
• Берлінським народним театром (Volksbühne Berlin);
• Мюнхенським камерним театром (Münchner Kammerspiele). 

Глядачі сиділи у залі, але при цьому через VR-гарнітури потрапляли в інший, цифровий простір і ніби жили всередині нього. Бачили навколо себе штучний світ, взаємодіяли з ним, як у комп’ютерній грі, але в театральних сценах, які поставили режисери.

Студія Invisible Room і проєкти Cyberräuber не є постійними VR-студіями у берлінських театрах. Але вони допомагають митцям використовувати live-streaming, 360°-відео та інтерактивні інсталяції. Новинки захоплюють тим, що глядач може не тільки дивитися, а й впливати на те, що відбувається на сцені. VR використовують як спосіб показати дію, а не як окремий гаджет.

Чому Берлін виграє у цих театральних перегонах?

У столиці Німеччини постійно перетинаються театральні дослідницькі ініціативи, незалежна сцена і велика спільнота IT-спеціалістів. Це не просто сусідство в одному місті, а ситуація, коли люди різних професій працюють над спільними проєктами. І завдяки плідній роботі межа між театром і технологіями поступово зникає. 

В цих умовах змінюється й сам спосіб створення вистав. Митці Берліну все рідше покладаються лише на готові цифрові платформи на кшталт Meta чи Unity. Натомість вони співпрацюють разом із програмістами та створюють власні інструменти під конкретні постановки чи художні задачі. Такі рішення не розраховані на масове використання, радше вони виникають як відповідь на конкретні потреби сцени, коли стандартних інструментів вже замало. 

Як цифрові формати змінюють театр?

У багатьох театрах німецької столиці здебільшого спочатку придумують новий спосіб показати виставу, а потім перевіряють його на практиці разом із цифровими інструментами. Театральні технології у місті Берлін вже стали складником самої сцени. І тут важливо не стільки те, як система працює технічно, скільки її вплив на глядачів. 

Берлінські театри поступово відмовляються від традицій, коли є тільки сцена та глядач, який спостерігає за дійством. Сучасні вистави навіть можуть змінювати безпосередньо під час показу, а цифрові інструменти допомагають зробити так, щоб відвідувачі могли бути ближчими до подій або навіть частково брати у них участь. Тому сучасний Берлін справедливо вважають містом, де театр намагається прибрати традиційну межу між глядачем і сценою. І ці спроби критики вважають дуже вдалими.

Джерела: