Ніна Гаген – панк-легенда, яка перетворила голос на мистецтво бунту

Ніна Гаген (Nina Hagen) – німецька співачка, панк-рок-музикантка, авторка пісень та акторка, одна з найяскравіших і найнепередбачуваніших постатей європейської музичної сцени. Телеканал MDR назвав її “матір’ю німецького панку”, а музичні критики – справжнім феноменом. Ніна володіє рідкісним вокальним діапазоном у чотири октави, що дозволяє легко балансувати між різними манерами виконання: від пронизливих панк-криків до майже оперної експресії. Далі на berlintrend.eu.

Втім, легендою Ніну Гаген зробив не лише унікальний голос. Гротескні сценічні образи, химерні костюми й демонстративно ексцентрична поведінка швидко перетворили співачку на одну з найвпізнаваніших “ікон” сучасної попкультури. Вона зламала звичні правила рок-сцени й створила власний вибуховий стиль, в якому панк поєднався з театральністю, сатирою та культурним бунтом. 

Як зростала Ніна Гаген: акторська родина, Східний Берлін і перші кроки до сцени

Ніна Гаген з’явилася на світ у березні 1955 року у Східному Берліні. При народженні отримала ім’я “Катаріна”. Її мати, популярна кіноакторка Єва-Марія, була справжньою зіркою східнонімецького кіно – преса навіть охрестила її “німецькою Бріжит Бардо” через численні ролі фатальних красунь і спокусниць. Батько, журналіст і кіносценарист Ганс-Олів Гаген, мав репутацію успішного автора й у роки Другої світової війни брав участь в антинацистському русі опору.

Важливу роль у житті Катаріни зіграв і вітчим – німецький бард і політичний дисидент Вольф Бірман (Wolf Biermann). Спостерігаючи, як Бірман конфліктував із владою НДР, його падчерка шукала схожий шлях у мистецтві. Відвідувала театральні та хореографічні курси, навчалася оперного співу, у підліткові роки виступала у музичних гуртах. На початку 1970-х років навіть фільмувалася у кількох кінострічках. У 1974 році дівчина завершила навчання вокалу в Центральній студії естрадного мистецтва (Zentrale Studio für Unterhaltungskunst), отримавши державний сертифікат естрадної співачки – документ, який відкрив дорогу на професійну сцену Східної Німеччини.

Від естрадного хіта НДР до панк-революції: як Ніна Гаген залишила Східний Берлін

Того ж року на одному з концертів талановиту акторку й співачку помітили музиканти гурту “Automobil”, створеного колишніми учасниками популярної “Bürkholz-Formation”, яку тоді заборонила влада НДР. Саме тоді вона стала Ніною. Один із головних авторів пісень Курт Деммлер (Kurt Demmler), написав для новенької хітову композицію “Du hast den Farbfilm vergessen” (Ти забув кольорову плівку), яка миттєво завоювала серця слухачів. 

За словами Гаген, за образами “чорно-білої” та “кольорової” плівок крилася метафора життя у НДР і ФРН. Пісня передавала прагнення вирватися з “чорно-білого” світу до місця, сповненого кольорів. Вона швидко стала популярною завдяки:

• частому звучанню на радіо;
• виступам Ніни на телебаченні;
• закріпленню статусу молодої зірки.

Проте її стрімкий старт у НДР раптово обірвався у 1976 році. Після гастролей у ФРН вітчиму заборонили повертатися на батьківщину, і родина вирушила за ним на захід. Ніна оселилася у Гамбурзі, де підписала контракт зі студією звукозапису, пов’язаною з CBS. Продюсери порадили їй пожити у Великобританії, щоб відчути нові музичні тенденції. Саме там, у розпал панк-революції, почалася нова епоха у житті співачки, яка назавжди змінила її музичний шлях.

Лондонський панк і театральне виховання: формування унікального стилю Ніни Гаген

Остаточний перехід Ніни від традиційної естради до панку, експериментальної музики та еклектичних сценічних експериментів відбувся під час поїздки до Лондона. За словами співачки, саме там вона зблизилася з учасниками Sex Pistols та The Slits. Останній гурт справив на неї сильне враження: химерний панк із ламаними ритмами поєднував фанкові та дабові груви, крики й шалені гітарні вставки, створюючи нову атмосферу музичної свободи. Тому, за словами Гаген, її постійно асоціювали з панк-рухом, хоча вона відчувала, що не вписується у його рамки й прагнула більшої інтелектуальної та театральної свободи на сцені. 

Вплив традиції брехтівського кабаре був не менш значущим: у дитинстві Ніна захоплювалася яскравими костюмами виконавиць, спостерігала за театральними постановками вітчима, бачила, як мати виконувала комічні ролі у кіно й театрі. Тому й подавала свої пісні у театралізованій манері. Все це сформувало унікальний стиль Ніни – поєднання музичного бунту, театральності та сміливої сценічної еклектики. Що пізніше й визначило її як одну з найяскравіших постатей європейської музики.

Ніна Гаген і народження вокального бунту: як голос став головною зброєю

Повернувшись до Західної Німеччини, співачка остаточно сформувала власний сценічний образ – вже не естрадної виконавиці, а безстрашної вокальної експериментаторки, яка перетворила голос на інструмент емоційного та стилістичного бунту. Газета “The New York Times” описувала вокальні здібності Ніни як явище майже спортивної точності. Вона могла перестрибувати через п’ятиоктавний вокальний діапазон, подібно до потужного спортивного автомобіля, який миттєво набирає швидкість. 

Її голос був здатний за частки секунди змінювати характер звучання – від майже безтілесного баритонального тембру до повноцінного оперного сопрано. Не менш рухливою була й міміка: Ніна могла виглядати водночас по-дитячому наївною, зворушливо милою або майже містично відстороненою, змінюючи образи з тією ж швидкістю, що й голос.

Від панк-революції до попкультури: гастролі, телешоу та нові музичні експерименти Ніни Гаген

Музичний стиль співачки змінювався від ексцентричності до масового звучання через поєднання постдиско та синті-попу (synth-pop) із характерною вокальною експресією. Вона тоді співпрацювала з італійським продюсером Джорджо Мородером (Giorgio Moroder) та Девідом Боуї (David Bowie). 

Перший англомовний альбом “NunSexMonkRock” Гаген відкрила треком “Antiworld”, текст якого був вільною інтерпретацією вірша Андрія Вознесенського “Антисвіти”. У композиції використала:

• швидку зміну вокальних октав;
• трансформацію мовних акцентів під час співу;
• гротескний сміх як частину музичної драматургії.

Ефект створював відчуття, ніби слухач водночас чув кілька голосових образів із різним тембром і характером. У подальші роки Ніна Гаген багато гастролювала Європою та США, розширюючи аудиторію своєї музики за межами панк-середовища. Виступала у популярному телешоу Девіда Леттермана (David Letterman), де її образ з об’ємною зачіскою став частиною сценічного стилю.

Пізня творчість Ніни Гаген: соціальні меседжі та культурна спадщина

Пізній період творчості співачки став часом ще сміливіших музичних експериментів, коли вона вже не намагалася вписатися у межі якогось стилю, а навпаки – розмивала їх. Наприкінці XX століття навіть захопилася індійською музикою, шукаючи звучання, далеке від традиційної європейської попкультури.

Наступним успіхом Ніни стала платівка “Return of the Mother”, де електронні аранжування несподівано поєдналися з важкими гітарними рифами та індустріальними семплами. Вплив німецької індустріальної сцени там відчувався майже фізично. Особливо у звучанні, яке перегукувалося з естетикою гуртів:

• Rammstein – разом із “Apocalyptica” Гаген виконала кавер на пісню “Seemann”, перетворивши її на симфонічно-металеву драму;
• Oomph – із цим гуртом записала трек “Fieber”, який ще більше підкреслив її зв’язок із сучасною північноєвропейською альтернативною сценою.

Альбом “Unity” у 2022 році став ще одним доказом музичної свободи Ніни Гаген. Вона змішала фанк, даб, регі та електроніку, створивши ритмічну палітру, що звучала водночас і як ретро, і як сучасні мотиви. У записі взяв участь легендарний Джордж Клінтон (George Clinton), з яким Гаген записала композицію “Unity”, присвячену руху “Black Lives Matter”. Фінальним акордом платівки став дует “It Doesn’t Matter Now” з ірландським музикантом Бобом Гелдофом (Bob Geldof).

Ніна Гаген і символ європейської культури: від панк-бунту до офіційного визнання

Культурний вплив Ніни Гаген на європейський музичний простір підсилився у 2021 році, коли під час завершення 16-річного канцлерства Ангели Меркель на офіційній церемонії прощання пролунала пісня “Du hast den Farbfilm vergessen”. І навіть у 2020-х роках музичні критики називають голос Ніни Гаген символом безмежної сценічної свободи.

Бо він постійно змінює стилістичні форми, але зберігає вибухову енергію, що вирізняє співачку серед сучасних виконавців. Сама ж Ніна Гаген постійно підкреслювала, що не прагне спеціально епатувати публіку, оскільки її природна манера вираження вже є достатньо провокативною та яскравою. І це тільки підсилює інтерес сучасної молоді до музичних експериментів і пісень цієї зірки XX століття.

Джерела:

1. https://germania-online.diplo.de/ru-dz-ru/kultur/musik/2316610-2316610
2. https://theblueprint.ru/culture/music/nina-hagen
3. https://germania-online.diplo.de/ru-dz-
4. https://www.groenland.com/en/pages/artist/nina-hagen?srsltid=AfmBOopBmNCC34blnlwgEeA968yU9SncZrF74OW2RsPJkdmbcLNWL0ct
5. https://www.fembio.org/biographie.php/frau/biographie/nina-hagen/