Володарі золотих і срібних нагород Міжнародного кінофестивалю “Берлінале” у XX столітті

“Берлінале” відомий, як один із найбільш дружніх до глядачів світових фестивалів. Там можна без акредитації потрапити на будь-який фільм і корисно провести час у цікавому спілкуванні. Крім того, постійно збільшується кількість учасників з різних країн, передбачена спільна програма для дітей і підлітків. Важливо, що організатори реагують і на політичні світові події, наприклад, у 2023 році проводилися офіційні акції на підтримку України. Більше на berlintrend.eu.

Перипетії кінофестивалю “Берлінале”

Фото: перший кінофестиваль“Берлінале” 

Вже багато років “Берлінале” називають головним німецьким кінофестивалем. Найкращі світові фільми демонструються одразу в декількох секціях, а основною залишається конкурсна програма. Ідею його створення подав у 1950 році американський офіцер Оскар Мартей, який опікувався у союзницьких військах США питаннями кінематографа. Він запропонував створити щось на кшталт Канн у Німеччині. Ідею підтримали, бо цей фестиваль мав не лише надати необхідного блиску частково зруйнованому Західному Берліну, а й стати “вітриною вільного світу” у частині Східного Берліну. Це й сформувало тривале культурне протистояння, яке тривало не один десяток років. Перший фестиваль “Берлінале” відбувся у палаці “Титанія”.

У 1952 році постійним місцем проведення кінофестивалю став берлінський проспект Курфюрстендамм, а глядачі отримали право визначати переможців шляхом голосування. У 1962 році “Берлінале” вперше проходив у розділеному Берлінською стіною місті, східноєвропейський кінематограф ніяких спроб долучитися не робив. Варто уточнити, що за правилами фестивалю головний приз вручається за найкращий фільм. А відзнаку “Срібні ведмеді” журі присуджує за кількома номінаціями: найкращим режисеру, актору, акторці, за найкращий сценарій. Ще є Гран-прі, приз Альфреда Бауера за фільм, який відкриває нові перспективи, та приз за видатні досягнення у галузі кіномистецтва, котрий вручають операторам, композиторам і навіть костюмерам.

“Берлінале” під керівництвом Альфреда Бауера

Фото: зірка Джейн Менсфілд на “Берлінале”, 1961 рік

Директором фестивалю став відомий публіцист та кінознавець Альфред Бауер. Перший захід найбільше запам’ятався відвідувачам фільмом Альфреда Хічкока “Ребекка” та візитом популярної американської акторки Джоан Фонтейн. Першим володарем найвищої відзнаки – Золотого ведмедя став засновник проєкту офіцер Оскар Мартей. Інших золотих і срібних берлінських почесних ведмедів отримали переможці за фільми “Четверо в джипі” (“Die Vier im Jeep”) режисера Ліндтберга, “Правосуддя відбулося” (“Justice est faite”) режисера Кайата, “Бівер Велей” (“Beaver Valley”) режисера Елгара, “Адреса невідома” (“Sans laisser d’adresse”) режисера Ле Шануа та мультфільм Уолта Діснея “Попелюшка” (“Cinderella”).  

З кожним роком кінофестиваль приваблював все більше зірок. У 1957 році почесними гостями заходу стали Генрі Фонду та Еррол Флінн, а у 1958 році приїхав особисто Уолт Дісней. Тоді Золотого ведмедя здобув фільм Інгмара Бергмана “Сунична галявина”. Після цього голівудське кіно почало поволі забирати призові місця. У 1959 році найвищу нагороду журі віддало французу Клоду Шаброль за фільм “Кузени”, у 1960 році переміг фільм “На останньому подиху” Годара, у 1961 році – стрічка “Ніч” Мікеланджело Антоніоні. У 1962 році кінофестиваль став скоріше парадом зірок, ніж конкурсним майданчиком для фільмів. Його відвідали Джеймс Стюарт, Шерлі Мак-Лейн, Джеймс Мейсон та Жан-Поль Бельмондо. У 1965 році до складу журі почали запрошувати кінокритиків, і ті стали віддавати перевагу авторським фільмам. Так, у 1965 році перемога була за Жаном-Люком Годаром за фільм “Альфавіль”, у 1966 – за Романом Поланскі за стрічку “Cul-de-sac”.

Радянські нагороди на “Берлінале”

Фото: режисерка Лариса Шепітько з нагородою на  “Берлінале”, 1977 рік

Через напружені стосунки СРСР із Заходом радянські представники роботи на фестиваль тривалий час не представляли. Те, як керівник “Берлінале” Моріц де Хадельн намагався зламати цю кригу, стало окремою сторінкою історії фестивалю. Тільки на початку 1970 років вперше презентували радянський фільм Родіона Нахапетова “З тобою і без тебе”, але відзнак він не здобув. Зате у 1977 році фільм режисерки Лариси Шепітько отримав найвищу нагороду Міжнародного кінофестивалю “Берлінале” – Золотого ведмедя. Вдруге найвищу відзнаку здобула драма Гліба Панфілова “Тема” у 1987 році.

Інших нагород було більше. Срібних ведмедей у різні роки привозили акторка Євгенія Глушенко за роль у фільмі “Закоханий за власним бажанням”, Інна Чурікова за роль у кінострічці “Військово-польовий роман”. За найкращу чоловічу роль Срібного ведмедя отримав актор Анатолій Солоніцин у 1981 році, коли представили фільм “Двадцять шість днів із життя Достоєвського” режисера Олександра Зархі. У 1986 році вручили Срібного ведмедя Георгію Шенгелая за найкращу режисерську роботу над фільмом “Подорож молодого композитора”.

Фестиваль під керівництвом Вольфа Доннера та Моріца де Хадельна

У 1977 році змінилися деякі принципи фестивалю, коли директором став журналіст і кінокритик Вольф Доннер. Він почав приділяти більше уваги молодим глядачам, збільшив частку німецького кіно в програмі, запровадив більш невимушений стиль поводження з фільмами із соціалістичних країн. Саме Доннер переніс терміни проведення “Берлінале” з червня на лютий. 

Потім директором став досвідчений кінокритик Моріц де Хадельн, який додав у 1978 році конкурс дитячих фільмів. Нестандартна ситуація склалася на фестивалі 1980 року. Директора звинуватили в лобіюванні Голлівуду, і німецькі режисери пригрозили бойкотом фестивалю. Тоді Золотого ведмедя вручили німецькому режисеру Вернеру Шретеру. Газети писали: як режисеру, чиї витвори раніше незаслужено обходили нагородами.

Найкращим за всі попередні роки було визнано “Берлінале” 1986 року. Покази відкрив фільм “Джинджер і Фред” Федеріко Фелліні, а кінострічка “Штаммхайм” (“Stammheim”) Райнхарда Гауфа отримала Золотого ведмедя. Це було останнє фестивальне золото німецьких кінематографістів у XX столітті. Початок 1990 років для “Берлінале” кінокритики відзначили як дуже скромний, але з 1994 року його популярність почала зростати. Із Заходу прийшли Кен Лоуч, Ален Рене, Ерік Ромер, Жак Ріветт, зі Сходу – Кшиштоф Кесльовський, Кіра Муратова, Віталій Каневський, Олександр Сокуров. А 2001 рік приніс нові зміни у проведенні фестивалю разом із новим керівником. Ним став відомий кінокритик і кінофункціонер Німеччини Дітер Косслік.