Кінотеатри Берліна – таємні хроніки міста, що почали писатися на початку XX століття. Їхні екрани віддзеркалювали епохи, які змінювали місто: від романтики модернізму до тіней пропаганди. Від блиску паноптикумів вар’єте до затишних залів за вітринами крамниць і величних кінопалаців, кожен з яких мав свій характер і власну історію. Далі на berlintrend.eu.
Навіть пізніше, попри конкуренцію з радіо, телебаченням та цифровими платформами, кінотеатри вперто поверталися, ніби місто не могло відпустити їх. І у цих постійних перевтіленнях є щось містичне. Тому, хоча у столиці XX століття є сучасніші берлінські кінотеатри зокрема Hard, Arsenal та Kosmos, кінозали з історією приваблюють більше.
Світло нової ери
Поява перших кінотеатрів у Німецькій імперії стала народженням нового, загадкового мистецтва, яке ще ніхто не міг збагнути, але всі прагнули побачити. Наприкінці 1895 року у вар’єте “Вінтергартен” (Wintergarten) відбувся перший берлінський кінопоказ: брати Складановські (Skladanowsky) продемонстрували “живі картини”. Макс і Еміль представили свій апарат Bioscop, що працював на двох проєкторах. Обрали саме “Вінтерґартен”, бо вар’єте вже мало сформовану публіку, відкриту до нових видовищ, а також технічні можливості для демонстрації незвичайної новинки. Кінопоказ став частиною вечірньої програми розваг, де фільми нагадували атракціон – короткі перегляди, які тривали по кілька секунд.
Першими враженнями глядачів були здивування та захват. На екрані миготіли “Бій з кенгуру” та інші мініатюри, зафільмовані братами. Рухливі, уривчасті, вони здавалися маленьким дивом. Публіка зустріла нове мистецтво гучними оплесками, бо вперше побачила реальний рух, зафіксований і відтворений машиною. Берлінські газети відзначали новизну досвіду, хоча одразу й підкреслили технічну недосконалість апарата.
Так у столиці Німецької імперії народилася кінокультура – не з пафосу, а з щирого здивування людей, які вперше побачили, що час можна змусити танцювати на полотні. Через кілька років після цієї події на Мюнцштрассе (Münzstraße) з’явився театр “Біограф Отто Пріцкова” (Biograf Otto Pritzkow), відомий як “театр аномалій та біографій”. Тоді глядачі переконалися, що рухоме зображення здатне конкурувати з театрами.
В очікуванні див
Невдовзі Берлін почав заповнюватися новими кінотеатрами з неймовірною швидкістю, найбільше їх було у робітничих кварталах. Якщо у 1905 році у столиці налічувалося лише 16 закладів, то вже у 1907 році кількість зросла до 139. Переважно це були “кінотеатри-крамниці”, які поєднували екран і бар, типовий Kintopp став надзвичайно популярним у столиці. Та Берлін не залишався б собою, якби не прагнув технічних див.
Винахідники змагалися у сміливості, намагаючись поєднати звук і зображення. У вар’єте “Аполлон” (Apollo) синхронізовані грамофони супроводжували проєкції оперних сцен, даруючи глядачам ілюзію живого звучання оркестру. А вже у 1913 році у Шарлоттенбурзі з’явився перший відкритий кінотеатр як зразок майбутніх літніх кіносеансів. У 1915 році кількість кінотеатрів у Берліні вже визначалася сотнями, газетярі проголошували, що кіно стало потребою берлінців. Після Першої світової війни кінопалаци з’являлися один за одним, мов символи нової епохи, – з розкішними фоє, дзеркальними сходами та залами, які могли прийняти понад тисячу глядачів.
Кіно у роки Веймарської республіки
Ці часи дослідники називають золотим століттям берлінського кіно. Власники кінотеатрів змагалися, чим привабити глядачів, і велику ставку робили на розкіш та комфорт. Берлінський кінотеатр Zoo Palast пропонував понад 2000 місць, а величний Titania-Palast у Штегліці не поступався масштабами найкращим залам Європи. Архітектори кіноіндустрії Веймарської республіки працювали на межі технічних проривів. Фріц Вільмс (Fritz Wilms) перетворював старі зали на шедеври модерної архітектури: Берлінські кінотеатри Colosseum, Mercedes-Palast, Turm-Palast, Luna-Palast, Alhambra, Piccadilly.
Одну із найвеличніших споруд міста спроєктував архітектор Ганс Пельциг (Hans Poelzig): у 1929 році він представив Берлінський кінотеатр Babylon на Bülowplatz (сучасна Rosa-Luxemburg-Straße). У тому ж році відкрився Lichtburg – культурний центр нового Атлантичного міста-саду, зведеного за проєктом Рудольфа Френкеля (Rudolf Fränkel). Свою сторінку в архітектурі кіно залишили Отто Вернер (Otto Werne), відповідальний за Filmtheater am Friedrichshain у неокласичному стилі, Еріх Мендельсон (Erich Mendelsohn) – автор футуристичного кінотеатру “Universum”, який сучасні берлінці знають як “Schaubühne”.
У ті роки кінотеатри стали не лише місцями для перегляду фільмів, а й обличчям мегаполіса, яке постійно змінювалося. Вони стояли на перехресті модерності та мрій, були святковими і водночас – доступними й по-домашньому затишними. І у кожному жила віра у те, що кіно здатне не лише розважати, а й розповідати історію самого міста, яке ніколи не боялося дивитися у майбутнє. Чимало цікавого про події тих часів розповідає сучасний берлінський Музей кіно й телебачення (Deutsche Kinemathek).
Кінотеатри під тиском
Коли Адольф Гітлер обійняв посаду райхсканцлера у січні 1933 року, туман тривоги швидко огорнув і берлінські кінотеатри. Мистецький світ, який дихав свободою, раптом опинився під ударом: дискримінація, експропріація, арешти й переслідування єврейських та політично небажаних кіномитців. Понад 1500 режисерів, акторів, сценаристів подалися у вигнання – хвиля, яка вимила з німецького кіно серце й пам’ять. Єврейським власникам кінотеатрів заборонили працювати, а загальна система Gleichschaltung затягнула зашморг на всій індустрії. Ті, хто залишився, мусили присягнути Гітлеру. Так кіно стало ще однією сценою для політичного упокорення.
Проте навіть у цій задушливій атмосфері індустрія кіно намагалася зберегти ілюзію розваги. Суворі правила захищали від усього “небезпечного”, але глядачі вчилися робити висновки з побаченого. На екранах ще крутили іноземні стрічки, навіть американські, доки США не вступили у війну. Берлінські кінотеатри намагалися вижити як могли, прем’єрні зали, розташовані між Шенебергом (Schöneberg) та Тіргартеном (Tiergarten), приймали глядачів. У 1934 році на Курфюрстендамм (Kurfürstendamm) з’явився Astor на майже 300 місць, а вже наступного року на Гізебрехтштрассе (Giesebrechtstraße) відкрили перший у Берліні спеціалізований звуковий кінотеатр – Die Kurbel, який став для містян маленьким храмом нової технології.
Вцілілі свідки минулого
А потім почалася Друга світова війна. Союзницькі бомбардування з 1943 року перетворили багато кінозалів на руїни, однією з найбільших втрат для міста став Gloria-Palast. І все ж таки дивовижним чином багато берлінських кінотеатрів працювали аж до серпня 1944 року, ніби вперто намагалися зберегти острівець ілюзій серед загального хаосу. Однак кінець був неминучим: один за одним ці заклади зникали. Хоча деякі, як прем’єрний Tauentzienpalast, протрималися навіть до останніх місяців 1945 року. Та попри пожежі й політичні бурі, частину берлінських кінотеатрів тих часів вдалося зберегти як охоронців міської пам’яті.
У XXI столітті хвалиться історичним неоном Babylon, оживаючи під час спеціальних показів. Titania-Palast змінив багато ролей, але будівля продовжує прикрашати вулицю. Зберігся й легендарний кінотеатр Universum (сучасний Schaubühne) з помітним силуетом футуристичної архітектури. А Die Kurbel, хоча й багато разів переформатовувався, все ж таки залишився в історії як перший спеціалізований звуковий кінотеатр міста. Ці будівлі – немов живі репліки минулих епох, які нагадують, що кіно у Берліні – не лише розважальні центри, а й історія, вписана у вулицях столиці.
Джерела:
- https://www.deutsche-kinemathek.de/de/sammlungen-archive/sammlung-digital/fotografien-zur-berliner-kinogeschichte#:~:text=Ende%201895%20fand%20im%20Variet%C3%A9,hier%20ihre%20%C2%BBlebenden%20Bilder%C2%AB
- https://simskultur.eu/wintergarten-variete-in-berlin/
- https://colosseum.berlin/colosseum-berlin/geschichte-des-colosseum/
- https://www.kinokompendium.de/il_kino_berlin.htm
- http://www.allekinos.com/
