Театр Вінтергартен (Wintergarten), що розташувався на Потсдамер-штрассе (Potsdamer Straße), продовжує традиції минулого, хоча стоїть у зовсім іншому місці, ніж перший. Не збереглися стіни старого готелю, при якому існував цей заклад, але дух блискучих вар’єте, що колись вирували у центрі Берліна, відчувається у повітрі, сучасному світлі софітів та шелесті завіси. Кожен крок по червоному оксамитовому килиму наче переносить крізь час: від спалахів музики 1920-х років до сучасного шоу з оригінальними номерами. Далі на berlintrend.eu.
Вінтергартен: від готелю до легенд
Театр на Фрідріхштрассе колись був місцем, де Берлін впізнавав себе у дзеркалі власної сучасності. Між поспіхом ділових кварталів і туристичним гомоном він сформувався як осередок вар’єте, де місцеві мешканці й туристи збиралися заради коротких, яскравих зустрічей з мистецтвом. Тоді мало хто здогадувався, що ця зала стане одним із символів міста та сповідником епохи, яка не знала спокою.
Розташований на північ від величного бульвару Унтер-ден-Лінден (Unter den Linden), перший Вінтергартен був частиною володінь Германа Геберса (Hermann Gebers) – діяча, який відчував ритм Берліна краще за архітекторів чи політиків. Спочатку це була рекреаційна зала у складі одного з найшанованіших готелів району Мітте – Central-Hotel, зведеного у 1877–1878 роках. Розкішний, неоренесансний, схожий на лондонські та паризькі зразки, він простягався майже на 100 метрів – від кута Доротеєштрассе (Dorotheenstraße) до Георгштрассе (Georgenstraße), даруючи місту відчуття європейської вишуканості.
У внутрішньому дворику під скляним куполом розмістили пальмовий сад – місце тихої музики, вечірніх бесід і мрій, які легко народжувалися серед світла й зелені. Саме там гості відпочивали, слухали камерні концерти, смакували каву й дозволяли собі забути про тягар буднів. Після масштабної реконструкції 1887 року цей заклад відкрився вже як театральна зала Гартен (Garten), що вмістила симфонію, ревю та нові форми розваг. Оркестри та вокалісти ділили сцену з танцюристами, а увечері там народжувалися цікаві вистави.
Події Берлінського театру Вінтергартен
Саме там у листопаді 1895 року брати Складановські провели першу кінопрезентацію, демонструючи берлінцям короткі рухомі зображення на екрані. Ніхто тоді й гадки не мав, що вони стануть передвісниками нової ери. У 1920-ті роки, коли Берлін лихоманило від інфляції та соціального шоку, Вінтергартен став притулком для акторів, письменників, інтелектуалів. Театри естради тоді переживали справжній ренесанс, і цей заклад став одним із символів шаленої доби – з її ревю, вар’єте та сяйвом прожекторів.
Після кількох перепланувань споруда перетворилася на один із найбільших і найсучасніших театрів Європи. У 1930-х роках зала знову змінилася, набравши пишності й масштабу, які зробили її справжньою перлиною німецької сценічної культури. Там виступали Фрідріх Голландер (Friedrich Hollaender) та Курт Геррон (Kurt Gerron), а юна Марлен Дітріх (Marlene Dietrich) вже тоді зачаровувала публіку. Кожен вечір збирав письменників, журналістів, політичних діячів, котрі спостерігали за тим, як актори могли насмішити й водночас кинути виклик владі. Шоу іноді були гострими й сатиричними, і саме це робило Вінтергартен місцем, де культура й життя тісно перепліталися.
Сміх і страх на сцені
Під час Другої світової війни цей заклад залишався важливим осередком розваг у Берліні, хоча й під пильним контролем нацистської влади. Репертуар змінився: замість сатиричних номерів пропонували вар’єте, комедії та легкі музичні шоу – без політичної критики та гострих соціальних тем. Публіка приходила туди за відпочинком, щоб втекти від буденності війни, насолодитися патріотичними піснями, музичними комедіями та веселими сценками. Театр став місцем, де збиралися чиновники, солдати, офіцери. Попри політичну напруженість і цензуру, заклад залишався популярним, привертаючи увагу культурної та політичної публіки, яка прагнула хоча б на кілька годин забути про страх і повсякденні труднощі війни.
Вогонь, уламки та руїни
Але потім виявилося, що Вінтергартен беззахисний перед бомбардуваннями. Через близькість до важливої Фрідріхштрассе Банхоф (Bahnhof Friedrichstraße) та урядового району зі ставкою Гітлера заклад потрапив до зони ризику. У березні 1943 року британські бомбардувальники закидали Берлін запальними снарядами. Сусідні будівлі на Доротеєштрассе (Dorotheenstraße) палали у вогні, театру тоді лише пошкодило дах. Але ще через рік бомби вже впали набагато ближче. Міські журналісти писали про численні удари та руїни по обидва боки Фрідріхштрассе (Friedrichstraße).
Зрештою, Вінтергартен впав під нескінченними обстрілами останнього року війни. Навесні 1945 року цей квартал майже стерли з мапи міста. Про страшні вуличні бої нагадують берлінцям збережені світлини берлінського театру Вінтергартен. Саме неподалік від закладу відбулася одна з останніх спроб прориву нацистів, які виходили з бункера. Територія була вкрита уламками металу, розбитими колесами, зруйнованими будинками й тілами.
Новий блиск старої легенди
Після завершення Другої світової війни з’ясувалося, що відновити споруду неможливо. Тоді у вересні 1946 року у місті відкрився другий Вінтергартен – у “Нойен Вельт” (in der Neuen Welt). Спочатку там показували фільми, пізніше – сценічні вистави, намагаючись зберегти дух старого вар’єте. За часів НДР Вінтергартен продовжував працювати, але під пильним оком радянської цензури. На сцені демонстрували музичні ревю, легкі комедії та естрадні номери, які майстерно підкреслювали “буржуазні слабкості” та людські недоліки. Без політики.
Лунав джаз, грали оркестри, співали хорові колективи. До театру йшли всі – від робітників до студентів і місцевої інтелігенції. Свята мистецтв перемежовувалися з урядовими урочистостями: ювілеї партії, сценки з антифашистським пафосом, героїчні історії робітничого класу. Вінтергартен став майданчиком, який журналісти називали “живим пульсом культурного життя НДР”.
Третій Вінтергартен
Після возз’єднання Берліна у 1990-х роках театр отримав шанс на наступне народження. На Потсдамерштрассе (Potsdamer Straße) поставили нову будівлю, яка зберегла стару назву й атмосферу колишнього вар’єте. У вересні 1992 року Вінтергартен відкрився з майже п’ятьма сотнями місць – елегантний, сучасний, але зі спогадами у кожній лінії. Здавалося, всі проблеми позаду. Та 2008 рік приніс нове випробування: загроза банкрутства, тимчасове закриття, невпевненість. І все ж таки театр вистояв і продовжує приймати відвідувачів. У 2020-х роках ним опікується Arnold Kuthe Entertainment GmbH.
Так що й у XXI столітті Вінтергартен залишився вірним своєму давньому мистецтву дивувати. Там акробатичні номери змінюються жвавими ревю, комедії – живою музикою, а танці – появою акторів, чиї імена вже давно стали легендою берлінської естради. У ретельно зрежисованих виступах вбачається щось від давніх декад, гра світла й тіні, що з перших хвилин змушує глядачів забути про повсякденність.
Чарівність минулих епох
Як і годиться вар’єте, сучасний Вінтергартен не обмежується сценою. Там можна почати вечір із келиха вина й завершити його щедрою вечерею, ніби повертаючись у часи, коли візит до театру був маленьким ритуалом. Особливої популярності набули у закладі “детективні вечері”, де гості не лише спостерігають, а й стають учасниками інтриг, розплутуючи вигадані злочини.
Сучасний Вінтергартен – місце, де епохи ніби нашаровуються одна на одну. Зала під зоряним шатром, червоний оксамит, темне дерево – все це створює атмосферу, в якій відчувається подих старого Берліна. Вітрини з костюмами та реквізитом нагадують про шлях, який театр пройшов від перших вар’єте до сучасних креативних вечорів. І саме у цьому поєднанні минулого й сучасності, розкоші та легкої гри й народжується та особлива енергія, яка живить репутацію Берліна – міста, яке добре знає секрети популярного шоу.
Джерела:
- https://www.berlin.de/tickets/theater/tipps/buehnen/2225303-2903274-wintergarten-variete.html
- https://wintergarten-berlin.de/en/
- https://www.visitberlin.de/en/wintergarten-variete
- https://www.berlinluftterror.com/blog/wintergarten-kabarett
- https://berlinstreetart.com/berlin-movie-theater-wintergarten-variete/
- https://simskultur.eu/wintergarten-variete-in-berlin/
