Побутує думка, ніби найкращі зразки року минулого століття існували тільки у Британії, прикладом тому – групи “Бітлз” та “Роллінг Стоунз”. Але й у Східній Німеччині теж були свої зірки, рок-сцену НДР називали ост-роком, який став унікальним культурним феноменом. Так, НДР з 1949 до 1990 року входила до переліку країн соціалістичного табору, була відгороджена Берлінською стіною, на всі концерти треба було брати дозвіл у представників соцпартії. І все ж таки там існував свій оазис драйву та свободи, підтвердженням тому – найвідоміші рок-групи 1980-х “Karat”, “City” і “Berluc”. Далі на berlintrend.eu.
Принципи та правила
Чимало рок-груп в усьому світі намагалися добитися слави “Бітлз” та “Роллінг Стоунз”, тому через велику кількість наслідувачів у середині минулого століття було запроваджено окремий термін – інді-рок групи. Він охоплював всіх музикантів, які були причетними до контркультури. Спочатку термін “інді” означав незалежні музичні лейбли, а потім став поясненням музики, яка на цих лейблах випускалася. У 1980-х роках інді-рок перетворився на синонім альтернативного року. Німецькі рок-групи “Karat”, “City” і “Berluc” сформувалися приблизно в один час у Східному Берліні, про загальні принципи розподілу року знали й більше переймалися тим, як прорватися на велику сцену. Обов’язковою умовою для дозволу на запис пісень було виконання німецькою мовою, тому німецькі рок-групи не могли підкорити європейську сцену, де виступали зазвичай англійською. Але значну частку успіху ці колективи встигли вхопити не лише на батьківщині.
Чим виділявся гурт “Karat”?
Ця група була однією з небагатьох, які збереглися до початку XXI століття. Їхня історія стартувала у Східному Берліні у 1975 році, коли розпався гурт “Panta Rhei”. Співачка Вероніка Фішер вирішила податися у солістки, а інші учасники змінили творчий напрям і назву на “Karat”. Спочатку до складу групи входили співак Ханс-Йоахім Нейман, клавішник Ульріх Свідмс, басист Геннінг Процман, барабанник Конрад Буркерт та гітаристи Герберт Дрейліх і Утліх Пекс. У 1976 році Утліха та Конрада замінили Міхаель Швандт і Бернд Ремер. Ще через рік довелося змінити ще й вокаліста, бо Нойман пішов служити в армію, замість нього став співати Герберт Дрейліх.
Сходження до слави
Заявити про себе вдалося лише у 1978 році, коли вийшла пісня “König der Welt”, яка швидко стала хітом. Через рік група випустила альбом “Über Sieben Brücken”, який теж мав успіх, одна з пісень “Albatros” навіть критикувала Берлінську стіну, що було на ті часи дуже сміливим жестом. Час найбільшої слави припав на 1980-ті роки, коли гурт отримав офіційне визнання у НДР, а їхні виступи почали ставити в ротацію у Західному Берліні. На початку 1990-х років група стала втрачати популярність, але у 2000-х популярному рок-гурту 1980-х пощастило знову повернутися на сцену з тріумфом.
Шоу, присвячене 25-річному ювілею “Karat”, зібрало чимало схвальних вигуків у пресі та серед слухачів. У 2003 році вийшов альбом “Licht und Scatten”, який назвали останнім подарунком прихильникам від Герберта Дрейліха, який незабаром після цієї події помер від раку. На сцені його замінив син Клавдій, який теж мав чудовий голос. Найвідомішим альбомом групи став “Der blau Planet”, було продано понад мільйон платівок у Східній Німеччині та 500 000 – у Західній.
Кар’єра рок-групи “City”
Цей гурт спочатку мав назву “City Band Berlin”, його сформували гітарист Фріц Пуппель, барабанник Клаус Зельмке, бас-гітарист Інго Дерінг, клавішник Клаус Вітте, флейтист Андреас Піпер та вокаліст Франк Пфайфер. Вони мали своє коло прихильників, колектив неодноразово змінювався, доки у 1976 році до німецької рок-групи не приєдналися болгарські музиканти Георгій Гогов та Еміл Богданов. Тоді гурт змінив назву на “City”, але нічим особливим не вирізнявся. Грали рок-стандарти зокрема пісні Rolling Stones, Сантани та Джимі Хендрікса.
Але у 1977 році настав їхній зоряний час. Рок-група “City” прославилася у НДР після виходу пісні “Am Fenster”, яку на початку 1980-х років з однаковою інтенсивністю транслювали радіостанції і Східної, і Західної Німеччини. Цей випадок – винятковий, адже тоді виступи музичних колективів із країн соціалістичного табору у західних державах частіше ігнорували. Потім пісня пішла гуляти світом, величезний успіх мала у Греції, де група отримала золоту платівку у 1981 році. Цікаво, що у 2000 році опитування берлінців визнало її найкращою німецькою рок-піснею XX століття.
Спроби затвердитися на музичному Олімпі
Виступ “City” сподобався американському продюсеру Джеку Райлі, і той запропонував рок-групі зробити запис англійською для європейського ринку. Музиканти погодилися, переробили тексти, навіть поповнили колектив клавішником Рюдігером Бартоном та додатковим гітаристом Гісбертом Пятковським. Але альбом “Dreamer”, який вийшов у 1980 році, великого успіху не мав, учасники колективу пояснювали це невдалим аранжуванням. Його зробив Райлі, який не зміг вловити одну хвилю з виконавцями.
Потім були гастролі в Європі, де музиканти представляли вже добре знайомі всім пісні. І лише у 1997 році випустили альбом “Rauchzeichen”, натхненниками якого учасники рок-групи називали Уве Гассбекера та Рюдігера Бартона. Того ж року колектив “City” отримав вже платинову платівку за продажі хіта “Am Fenster”. Останню довгогральну платівку “The Last Round” рок-музиканти випустили у 2022 році, але вибитися в лідери німецьких рок-груп їм вже не вдалося.
“Бермудський трикутник” групи “Berluc”
Вперше про цей гурт берлінці почули у 1974 році, його заснували гітарист Гюнтер Брізенік, басист Дітмар Ріхтер, піаніст Алекс Штер та барабанник Дітмар Ренкер. У 1960–х роках вони захоплювалися джазом, але потім вирішили перейти на динамічніші мотиви. Назву “Berluc” сформували від назв своїх рідних міст – Berlin і Luckenwalde. Спочатку репертуар складався лише з каверів, потім почали додавати власні номери, витримані у дусі веселих застільних пісень. Перший альбом “Wer hat mein Geld”, випущений у 1977 році, слухачі зустріли досить прихильно, але музикантів вже захопила золота епоха харду. Швидко вибитися в лідери заважала конкуренція й постійні ротації у колективі: залишив компанію Ріхтер, натомість прийшли гітарист Герд Поппель та вокаліст Манфред Келер.
Славу подарувала німецькій рок-групі пісня “Hallo Erde, hier ist Alpha”, написана на честь першого німецького космонавта Зигмунда Йена. Вона швидко стала хітом, музикантів почали запрошували на хіт-паради НДР, у 1984 році їм навіть випала велика на ті часи честь гастролювати у СРСР. Пісню визнали найкращим хітом НДР у 1978 році, вона 7 разів посідала I місце у чартах Радіо НДР. Учасники “Berluc” вирішили й далі триматися зоряної теми, яка подарувала їм славу та успіх, наступним альбомом стала “Reise zu den Sternen”, а головним – трек, присвячений першому космонавту Юрію Гагаріну.
Серфінг на хвилі слави
Кілька наступних років рок-музиканти намагалися утримуватися на темах романтики та подорожей. У 1982 році випустили альбом “Hunderttausend Urgewalten”, а одним із найвдаліших номерів “Berluc” критики назвали “Bermuda Dreieck”. Ця група все своє музичне життя у творчих пошуках немов блукала у Бермудському трикутнику, то губилася у безвісті, то виринала на поверхню.
У 1983 році берлінську рок-групу запросили до участі у великому міжнародному фестивалі “Рок за мир”, де музиканти приємно здивували прихильників черговим шлягером “No Bomb!” Цим жестом вони проголосили своє повернення до актуальної антивоєнної тематики. Через рік “Berluc” провела великий концертний тур у країнах соцтабору та СРСР. Тоді на хвилі слави їм вдалося записати новий хіт “Die Erde lebt”. Після падіння Берлінської стіни гурт розпався, але перебування на вільних хлібах не сподобалося, у 1993 році музиканти знову об’єдналися й почали давати концерти на фестивалях та окремих заходах на нових федеральних землях. Лідером обрали барабанника Дітмара Ренкера, який грав у “Berluc” з першого дня його заснування.
