Дослідники назвали 1920-ті роки “золотим століттям” німецького кабаре, коли на всю країну “гриміли” такі клуби як “Гомін і дим” (Schall und Rauch), “Дика сцена” (Wilde Bühne) у Берліні та “Одинадцять катів” (Die Elf Scharfrichter) у Мюнхені. Там пропонували відвідувачам найбільш авангардні та пікантні розваги, але головне, чим приваблювали ці заклади – влучною політичною сатирою. Саме через це вони були заборонені, коли прийшли до влади нацисти, а працівники клубів зазнали репресій. Чимало з них потрапили до таборів смерті, але деяким пощастило уникнути такої долі. Серед тих, хто встиг емігрувати, був і талановитий композитор німецького ревю, актор Фрідріх Голландер, який щодня забезпечував аншлаги у берлінському клубі “Гомін і дим”. Далі на berlintrend.eu.
Особливості жанру кабаре
Щоб краще зрозуміти цінність цих клубів, варто згадати особливості жанру кабаре, який був дуже популярним на початку минулого століття не лише у Німеччині. У цій країні кабаре перетворилося на особливий вид мистецтва, яке передбачало віртуозне володіння мовою, де основними темами були політична сатира, пародії на оперу та оперету, літературна критика. Авторам текстів і музики надавали повну свободу дій та творчої уяви, що відкривало нові можливості й таланти. Маестро Фрідріх Голландер писав, що кабаре не може жити без енергійної атаки та бажання боротися, це поле, де б’ються зброєю відшліфованих слів на тлі музики та перемагають у гонитвах.
Своєрідною Меккою тогочасного мистецтва кабаре став Берлін. Найвідомішими на той час були клуби “Uberbrettl”, “Schall und Rauch” та “Größenwahn”, у 1921 році російські емігранти заснували ще й свій, який отримав назву “Blaue Vogel”. Популярність закладам забезпечували талановиті композитори Курт Вайль, Вернер Гейманн, Фрідріх Голландер, Міша Сполянський і Франц Ваксман. Чимало працівників кабаре, які були представниками єврейської національності, співпрацювали з UFA (Universum Film Aktien Gesellschaft) – найбільшою кіностудією Німеччини. Але коли керівником UFA став прихильник антисемітської політики Альфред Гугенберг, їм довелося шукати порятунку в еміграції.
З любові до музики
Фрідріх Голландер народився у жовтні 1896 року у Лондоні, був єдиною дитиною в родині відомого диригента, композитора оперет Віктора Голландера та ревю-співачки цирку Рози Перл. Дідусь теж дуже любив музику й театр, що передав власним дітям, тому не лише батько Фрідріха, а й дядьки Фелікс та Густав служили музиці. Фелікс був драматургом у театрі Макса Райнгардта, а Густав – директором консерваторії Штерна. На початку XX століття родина Голландерів перебралася до Берліну, батько Фрідріха влаштувався працювати до Метрополь-Театру на Ноллендорфплац.
У музику хлопчик закохався з дитинства, з 4 років намагався імпровізувати на батьковому роялі. Вступив до Штернської консерваторії, під час навчання підробляв тапером у кінотеатрі, що дало чудову практику імпровізацій. Коли почалася Перша світова війна, дядько Фелікс поклопотався, щоб юнака призначили керівником оркестру у театрі на Західному фронті. Саме тоді для Фрідріха дитяче захоплення музикою перетворилося на важливу та цінну роботу.
Перші спроби для кабаре
Після завершення війни Голландер повернувся до Берліну, де познайомився з талановитими музикантами та акторами Вернером Гейманом, Куртом Тухольським, Вальтером Мерінгом, Мішею Сполянським. Разом із Йоахімом Рінгельнацем та молодою акторкою Бландін Ебінгер, яка згодом стала його дружиною, створив берлінське кабаре “Гомін і дим”. Місце знайшлося у підвалі театру, який очолював Макс Райнгардт, на розі вулиць Фрідріх-штрассе і Шіффбауердамме. Спочатку Фрідріх писав музику тільки для постановок Рейнхардта та номерів у власному закладі, але потім почав брати замовлення від міських кабаре “Дика сцена”, “Манія величі”.
Шоу Голландера виділялися чудовою джазовою музикою, дотепними текстами, сміливою політичною сатирою, їх називали одними з головних атракцій 1920-х років у Берліні. Найбільшу славу йому принесла серія “Пісні бідної дівчини” (Lieder eines armen Mädchens), яку написав для дружини Бландін Ебінгер. Найбільше подобалися берлінцям антигітлерівські ревю, які згодом ледь не коштували музиканту життя. Витвори Голландера були настільки успішними, що замовлення потекли річкою. У подальші роки він створив чимало хітів для берлінських кабаре та понад 10 популярних ревю, деякі – у співавторстві з Рудольфом Нельсоном і Марцеллусом Шиффером. Маестро не відмовлявся писати пісні й для відомого джазового гурту “Weintraub Syncopators”. Часто співали берлінці пісні Фрідріха Голландера “Чарівний ліхтар” (Laterna magica), “Це ти!” (Das bist Du), “З нами навколо храму-меморіалу” (Bei uns um die Gedächtniskirche rum), “Спільна нитка” (Der rote Faden).
На хвилі слави
Талановитого митця не могли не помітити кінематографісти. У 1929 році Голландера попросили написати музику до фільму Джозефа фон Штернберга “Блакитний янгол”, де головну роль грала легендарна Марлен Дітріх. Фрідріх доклав чимало зусиль, і пісня у виконанні Марлен “Я налаштована на кохання з голови до ніг” (Ich bin von Kopf bis Fuß) винесла обох на хвилю гучної слави. Легендарна акторка часто виконувала її англійською мовою, тому у Європі більш відома, як “Знову закохатись” (Falling in love again). Її згодом інтерпретували актори Браян Феррі, Біллі Голідей, Каунт Бейсі, Діон Ворвік, Петула Кларк, Грета Келлер, Лінда Ронштадт та багато інших. Хоча музичні критики відзначали, що німецький варіант у виконанні оркестру “Jazz-Symphoniker” набагато кращий.
Гучний успіх у “Блакитному янголі” забезпечив музиканту місце композитора художніх фільмів на головній кіностудії Німеччини. Для UFA Голландер написав ще чимало хітів, серед яких найвідомішими стали “Einbrecher”, “Der Mann, der seinen Mörder sucht”, “Stürme der Leidenschaft”. А “Ich und die Kaiserin” була ще й режисерським дебютом, автор запропонував одразу 3 різні версії фільму французькою, німецькою та англійською мовами, у кожній знімалися різні актори. Аж до XXI століття зберегла популярність пісня Голландера “Wenn ich mir was wünschen dürfte” (Якби я собі щось побажала), яку він написав на прохання Марлен Дітріх, автор склав її у незвичному геміольному ладі.
Голлівудська кар’єра Голландера
Коли у 1933 році до влади у Німеччині прийшли нацисти, Фрідріх одним із перших зрозумів, чим це небезпечно для осіб єврейського походження. Перебрався до Парижу, потім – до Америки, у Голлівуді з подивом дізнався, що завдяки фільму “Блакитний янгол” слава вже набагато випередила. Там його знали як Фредеріка Голландера. За подальші понад 20 років плідної співпраці з Голлівудом написав чимало пісень для Марлен Дітріх зокрема “Ви маєте такий вигляд” (You’ve got that look), ”Ілюзія” (Illusion), “Чорний ринок” (Black market), ”Я був закоханий раніше” (I’ve Been In Love Before). Фрідріх Голландер склав ноти та музичні партитури до сотень фільмів, серед найвідоміших – “Сабріна”, “Десті знову їде”, “Ось де містер Джордан”. У кінострічці “Іноземна справа” музикант навіть зіграв роль піаніста у нічному клубі Дітріха. А мюзикл “The 5000 Fingers of Dr. T” пішов гуляти Європою й став популярним у багатьох країнах.
Талановитого композитора кілька разів номінували на премію “Оскар”. У 1937 році він отримав нагороду у номінації “Найкраща пісня” за “Whispers in the Dark”, у 1942 році – за найкращу музику у “Talk of the Town”. Вдруге переможцем номінації за найкращу пісню став у 1948 році, коли представив “This Is the Moment” з ”That Lady in Ermine”. Найкращою музичною партитурою маестро журі визнало у 1953 році варіацію з “The 5000 Fingers of Dr. T”. Унікальна особистість Фрідріха Голландера не могла не зацікавити митців. У 1973 році на німецькому телебаченні вийшов великий документальний фільм про маестро під назвою “Сутінки насмішника” (Spötterdämmerung. Gespräche mit Friedrich Hollaender), який зняв відомий режисер Роберт Бертрам.
Мемуари, написані після повернення
У 1956 році Голландер повернувся на батьківщину, де продовжив складати композиції для мюзиклів. Високо оцінили критики його музику для фільму “Привиди у замку Шпессарт” (Das Spukschloß im Spessart), який вийшов у 1959 році. А ще музикант вирішив згадати літературний досвід і видав кілька книжок. Першу опублікував ще у 1941 році, це був частково автобіографічний роман “Those Torn From Earth”, де описав свою втечу з нацистської Німеччини. У 1965 році Фрідріх Голландер презентував читачам свою автобіографію під назвою “З ніг до голови: моє життя зі словами та музикою” (Von Kopf bis Fuss: mein Leben mit Text und Music), у 1972 році вийшли книги “Я помер у вівторок” (Ich starb an einem Dienstag), “Проблема з луною” (Ärger mit dem Echo), “Бомба-жарт і як її підкласти” (Die Witzbombe und wie man sie legt).
Останні ноти маестро
Після повернення на батьківщину Фрідріх Голландер згадав і свій досвід на знімальному майданчику: зіграв роль капельмейстера у кінокомедії Біллі Уайлдера “Один, два, три”. Останні роки життя працював у Мюнхені, продовжував писати музику для ревю. За вагомий внесок у німецьку культуру у 1959 році отримав від уряду орден “За заслуги перед ФРН”. Фрідріх Голландер пішов з життя у січні 1976 року, був похований на цвинтарі Остфрідхоф у Мюнхені.
На вшанування пам’яті маестро наприкінці 1990-х років у центрі Берліну урочисто відкрили площу імені Фрідріха Голландера. Тоді ж прихильники його творчості виклали на лейблі “Bear Family Records” репрезентативну збірку музики в архівних інтерпретаціях під назвою “Якби я міг загадати бажання” (Wenn ich mir was wünschen dürfte). І у XXI столітті твори талановитого митця слухають і виконують у багатьох країнах світу, так що маленька туга й великі сподівання Фрідріха Голландера продовжують жити в його нотах.
