Одним із найвідоміших композиторів Німеччини дослідники називають Пауля Гіндеміта, який увійшов до історії музики як головний поліфоніст XX століття. Талановитий музикант і диригент писав різноманітну за стилем музику для опер, балетів, творів для оркестрів. Найпопулярнішим його витвором дослідники вважають “Симфонічні метаморфози тем Вебера”, які вже не одне десятиліття виконують у різних країнах. Не залишилося жанру, де Гіндеміт не проявив би свої здібності, це був один із небагатьох композиторів світу, які могли виконувати майже всі партії у своїх оркестрових партитурах. Яскравий слід у Берліні залишив, викладаючи у Берлінській Вищій школі музики (сучасний університет мистецтв), та як почесний доктор Вільного університету Берліну. Більше на berlintrend.eu.
Дитинство та юність із музикою
Пауль народився у листопаді 1895 року у місті Ханау, був старшим сином художника й декоратора Роберта Гіндеміта та Марії Варнеке. З дитинства захоплювався грою на скрипці, потім став студентом консерваторії доктора Хоха у Франкфурті, де навчався у відомих музикантів Адольфа Ребнера, Арнольда Мендельсона та Бернхарда Зеклеса. Починав заробляти грою у танцювальних ансамблях та музично-комедійних гуртах, і талановитого юнака помітили. У 1914 році він вже став заступником керівника оркестру Франкфуртської опери, а у 1916 році – концертмейстером.
Коли батько загинув на Першій світовій війні, Пауля теж забрали до Німецької імперської армії. У січні 1918 року юнак потрапив до полку в Ельзасі, де йому пощастило грати у полковому оркестрі і навіть сформувати струнний квартет. Потім був фронт у Фландрії, де молодий музикант вижив тільки завдяки щасливій удачі, як писав про це сам в особистому щоденнику. Після завершення війни повернувся до квартету Ребера і почав приділяти час створенню власних мелодій.
Особливості музичної палітри 1920 років
Фото: Берлінський університет мистецтв, де викладав Гіндеміт
Дослідники зазначають, що Пауль швидко зарекомендував себе як талановитий скрипаль та альтист. Спочатку писав дитячі пісні, камерну та експериментальну музику для театрів, романси. Критики відносять його ранні роботи до пізньоромантичного стилю, потім композитор став більше працювати в експресіоністській манері. Деякі музикознавці звинувачували молодого автора у тому, що в його творах не відчувається душа німецького народу. Але Гіндеміт на те не зважав, його талант не залишився непоміченим. У 1922 році кілька творів Пауля були виконані на Всесвітніх днях музики у Зальцбурзі та привернули увагу громадськості.
Наступного року він дебютував у ролі організатора Фестивалю сучасної музики в Донауешинген, намагаючись просувати твори провідних авангардних композиторів епохи Арнольда Шенберга, Антона Веберна, Артюра Онеґґера. Гіндеміт став віддавати перевагу класицизму, що помітно у стрункій манері його творів 1920 років. Багато концертував у різних країнах, відвідав у 1927 році СРСР і США, де його називали одним із лідерів музичного авангарду. Того ж року Гіндеміта запросили викладати композиторське мистецтво у Берлінській Вищій школі музики. Саме Пауль створив у своєму навчальному закладі “Амар-квартет”, який згодом став відомим у Берліні.
Музична творчість 1930 років
Набувши досвіду, Гіндеміт починає писати музику для великих оркестрів. Одна з найвідоміших опер “Художник Матіс” побачила світ у 1935 році. У ній митець спробував поєднати неокласицизм ранніх робіт та народну музику, що високо оцінили його сучасники. Згодом музику з цієї опери автор використав у однойменній симфонії, яка теж стала одним із його найвідоміших творів. Часто звертався до публічної музики (Gebrauchsmusik), яка відображала політичні або соціальні події. Такою вдалою спробою дослідники називають “Траурну музику” (“Trauermusik”), написану у 1936 році.
Складні стосунки з новою владою
Фото: Гіндеміт у складі квартету, 1933 рік
На час нових творчих спроб композитора припали важливі політичні події у країні. До влади прийшли нацисти, які відразу почали критикувати його твори, звинувачуючи у піднесенні культури більшовизму та дегенеративному мистецтві. У грудні 1934 року міністр пропаганди Йозеф Геббельс у своїй промові назвав Гендеміта “атональним шумовиком” (“Geräuschemacher”). Хоча деякі прибічники партії схилялися до думки, що маестро міг би прославляти Німеччину на сценах світу, бо його твори дуже популярні. А характерні особливості, які не влаштовують, мовляв, можна й проігнорувати.
Кульмінацією подій стала так звана “справа Гіндеміта”, коли прем’єру опери “Художник Матіс”, заплановану диригентом Вільгельмом Фуртвенглером у березні 1934 року, офіційно заборонив Герінг. Відомий музикант Фуртвенглер влаштував публічний скандал, спалахнули жваві дискусії серед музичних критиків та у пресі. Щоб знизити шквал пристрастей, Геббельс примусив Гіндеміта оформити відпустку у Берлінській консерваторії, де той тоді виступав, і прийняти запрошення від Туреччини. У Стамбулі маестро запропонували організувати музичну школу, так що привід поїхати туди був досить вагомий.
Цікаво, що у Туреччині Пауль здобув ще більшу славу. Політик Мустафа Кемаль Ататюрк попросив Гіндеміта розробити план реорганізації системи музичної освіти у Туреччині та підготувати матеріал для універсальної освітньої програми турецької поліфонічної музики для всіх музичних закладів країни. Музикант із завданням блискуче впорався, щобільше добився відкриття в Анкарі консерваторії. Тому Пауля Гіндеміта протягом десятиліть продовжують шанувати турецькі музиканти.
Вимушена еміграція
Але маестро не залишився у Туреччині й повернувся на батьківщину. Та попри успіх в Анкарі, де композитор презентував себе як посла німецької культури, нацисти не прийняли його твори й почали змушувати до написання “правильної музики”. У січні 1936 року Гіндеміт підписав присягу про вірність Гітлеру й взяв замовлення на створення гімну Люфтваффе. Але переламати себе митець так і не зміг, працював у звичній манері, його музичні твори продовжували збирати концертні зали в усій Німеччині.
Паралельно митець вів педагогічні дослідження. Він намагався теоретично осмислити та обґрунтувати споконвічні закони музики, зумовлені її фізичною природою. Свої розробки виклав у “Посібнику з композиції”, який писав із 1936 до 1941 року. Врешті решт, у представників нової влади терпець урвався. У жовтні 1936 року вони видали заборону на твори Гіндеміта, визнавши їх “дегенеративною музикою”. Композитор зрозумів, що на батьківщині йому працювати вже не дадуть і зумів виїхати до Швейцарії, а у 1940 році – до Америки.
Успіх у США
Дивовижно, але співпрацю з нацистами американці не стали ставити маестро у провину. Можливо, через велику популярність, адже твори Гіндеміта у країні виконували ще з 1920 року. Щобільше у перші роки Другої світової війни твори Пауля називали рідкісним винятком у сучасній німецькій музиці, які не зазнали нацистського впливу. У 1941 році композитор отримав посаду професора в Єльському університеті, продовжив писати нові твори, увійшов до Американської академії мистецтв і наук.
У 1943 році презентував громадськості “Симфонічні метаморфози тем Вебера”, які стали найвідомішими у Європі. Автор використав теми з фортепіанної музики Карла Марії фон Вебера і переробив їх так, що кожна частина твору проходила на одній темі. У 1951 році Гіндеміт написав “Симфонію сі-бемоль мажор” спеціально для американського духового оркестру “Pershing’s Own”. Прем’єра симфонії у виконанні цього оркестру під керівництвом самого Гіндеміта відбулася у квітні того ж року й мала шалений успіх. Цей твір і у XXI столітті залишається основним у репертуарі духових оркестрів не тільки Америки.
Відзнаки та нагороди
Відомий композитор на схилі років вирішив повернутися до Європи й оселився в Цюриху. Викладав композицію у місцевому університеті, виступав на концертах як диригент. Пішов з життя у 1963 році у Франкфурті-на-Майні. Його талант педагога визнаний багатьма почесними докторськими ступенями у таких шанованих навчальних закладах, як Філадельфійська академія музики, Колумбійський університет, Університет Гете у Франкфурті, Оксфордський університет, Вільний університет Берліну. На батьківщині цю відзнаку йому надали у 1950 році.
Твори музичної колекції неодноразово відзначалися преміями: пам’яті Хоуленда у 1940 році від Єльського університету, Баха Вільного та Ганзейського міста Гамбурга у 1951 році, Віхурі Сібеліуса у 1955 році, Бальзана у 1963 році. Прізвище Гіндеміта значиться на меморіальній дошці Гете у Франкфурті, у місті ще є парк імені композитора. А у 1973 році іменем маестро назвали астероїд, який відкрили на його честь.
