Еріх Марія Ремарк став для світу письменником, що вивів із туману забуття справжнє обличчя війни. І саме ця щира відвертість зробила його книги небажаними для Третього Рейху. Нацисти люто не сприймали творчість Ремарка, бо у кожному рядку вбачали заперечення своїх мрій про могутню армію та героїчних ветеранів. Гітлерівці знищували талановиті романи та намагалися зупинити правду, яка, попри заборони, проривалася до людей. Слово Ремарка, мов тихий дзвін, який не можна заглушити, продовжувало жити. Далі на berlintrend.eu.
У морозний берлінський вечір 5 грудня 1930 року Берлін чекав на показ “На Західному фронті без змін” – фільму, що переносив правду Ремарка на екран. Біля кінотеатру юрмилися люди: одні прийшли почути голос свого покоління, інші – висловити обурення сюжетом. У повітрі відчувалася напруга, але ніхто й уявити не міг, чим завершиться цей кіносеанс. Бо про жорстокий фінал заздалегідь потурбувалися нацисти.
Берлінський кінотеатр під прицілом
Впродовж 1930-х років, а потім і на початку Другої світової війни, ринок Третього рейху був надто прибутковим, щоб кіномагнати відмовлялися від доходів заради людського життя. Гроші важили більше за мораль, і саме це зробило можливим знущання, яке часто супроводжувало кінопокази. Організовані майбутнім міністром пропаганди Йозефом Геббельсом загони молодиків штурмували кінотеатри у Німеччині та Австрії, зривали сеанси й залишали після себе хаос, про який люди боялися говорити вголос.
Холодного грудневого вечора 1930 року, через 12 років після завершення Першої світової війни та під тінню Великої депресії, берлінці зібралися у кінотеатрі “Моцарт” на Ноллендорф-плац. Люди прийшли на новий голлівудський фільм “На Західному фронті без змін” за романом Еріха Марії Ремарка. Але очікувана безпека зали перетворилася на пастку: 150 штурмовиків націонал-соціалістичної партії, очолювані тридцятитрирічним Геббельсом, влаштували жахливий погром.
Атака на правду
Напад 5 грудня став для глядачів несподіванкою. Адже на прем’єрі 4 грудня, за присутності поліції, нацисти поводилися тихо, ретельно очікуючи момент. Та коли на другому сеансі зал занурився у темряву, і почався фільм, через кілька хвилин стартував хаос. Кінопроєктор вимкнули, у темряві лунали антисемітські вигуки, у повітрі розліталися смердючі бомбочки. Нападники розпилювали гірчичний порошок, а на додаток випустили 200 мишей. Жінки впали у неконтрольовану істерику. Люди нажахано метушилися, а молодики ще й почали бити тих, кого вважали євреями. Кінотеатр перетворився на місце страху й паніки. Хаос шокував глядачів і змусив швидко зрозуміти: те, що відбувається, виходить далеко за межі звичайного вуличного бешкету. Нападники досягли мети: посіяли паніку, налякали глядачів і мобілізували підтримку противників фільму.
Пізніше Геббельс у своєму щоденнику описував ті хвилини як “перетворення кінотеатру на божевільню”. Серед свідків була й 28-річна акторка Лені Ріфеншталь, приятелька Ремарка, у квартирі якої письменник іноді працював над романом. Вона спостерігала хаос зблизька й не могла передбачити, що саме цей вечір стане лише початком кампанії проти правди, яку намагалися приховати за гаслами та насильством. Втім, передбачити подібне не міг жоден берлінець, коли містяни цікавилися, де показують фільм “На Західному фронті без змін” і заздалегідь купували квитки.
Правда окопів на сторінках та екрані
Роман Ремарка спочатку з’явився у німецькій газеті 1928 року. Автор написав твір на одному подиху – за шість тижнів. У січні 1929 року “На Західному фронті без змін” вийшов окремою книгою, яка мала величезний успіх. Тільки за перший рік було продано понад півтора мільйона примірників. Німеччина та Європа обожнювали Ремарка, зацікавилися його творчістю і в Америці. Universal Pictures придбала права на екранізацію за рекордні для того часу 40 000 доларів, сценарій відразу почали фільмувати. Проте шлях від книги до екрана виявився сповненим напруги, страху й темної гри за владу над глядачем.
Еріх Марія Ремарк описував реальність. Його слова народилися з окопів і смерті, з тих днів, коли він підлітком у листопаді 1916 року був мобілізований до кайзерівської армії. Пізніше письменник згадував, що повернулися з війни не більше як половина тих, хто пішов, а кому пощастило вижити, так і не прийшли до тями. Себе називав живим мерцем. У романі Ремарк описував дійсність: голод, бруд окопів, поранення, першу смерть, газові атаки – без героїки. Все це було страшною, мовчазною правдою, яку ще довго не хотіла чути цивільна Німеччина.
Переслідування за правду
Фото: Еріх Марія Ремарк
Не дивно, що така відвертість притягнула й ворогів. Знаходилися люди, які заздрили славі Ремарка, звинувачували його у крадіжці ідеї для роману у загиблого друга, говорили, ніби Еріх вкрав частину тексту. Але це були дрібниці порівняно з тим, що вчинили нацисти. Кампанію проти письменника очолив особисто Йозеф Геббельс. У 1933 році всі книги Ремарка спалили, а читання заборонили, мотивуючи таке рішення єврейським походженням автора та нібито його справжнім прізвищем “Крамер” (нацисти прочитали прізвище спереду назад). Хоча насправді Ремарк просто змінив написання за французьким зразком – Remarque. Загроза, страх і переслідування змусили письменника емігрувати до США, де у 1947 році він отримав громадянство.
Цікаво, що схожу реакцію можновладців викликав твір “На Західному фронті без змін” і у Радянському Союзі. У 1929 році роман видали російською мовою, книга одразу ж потрапила до рук радянських цензорів. Після ознайомлення з сюжетом голова Ради народних комісарів СРСР В’ячеслав Молотов писав Сталіну, що особисто проти масового розповсюдження “цієї дурної буржуазно-пацифістської літератури”. Радив прочитати роман, щоб переконатися: у творі чимало яскравих сторінок про фронтовиків, яких автор подає як “напівтварин та напівміщан”.
Так, Молотов, котрий, як і нацистські молодики у берлінських кінотеатрах, ніколи не бачив війни на власні очі, вирішив, що книга “неправильна”. Сталін повірив. Роман вилучили з продажу. А наступне видання відбулося лише під час хрущовської “відлиги”, разом із “Тріумфальною аркою” та “Трьома товаришами”. І з того часу почалося масове захоплення радянських людей творами Ремарка.
Чому нацисти заборонили фільм “На Західному фронті без змін”?
Нацистська цензура спочатку дозволила прокат фільму, але американцям довелося прибрати сцени, які дратували владу. Засновник Universal Карл Леммле навіть надіслав телеграму з вибаченнями перед німецьким народом до берлінських газет. Він переконував, що фільм не антинімецький, а лише показує загальнолюдський досвід війни. Але зусилля Леммле були марними: нацистська машина залякування працювала швидко й жорстко. Геббельс виніс свій вердикт: фільм не про війну, а про поразку Німеччини. І це запустило машину знищення.
Масові акції нацистів, які зривали кіносеанси “На Західному фронті без змін”, не обмежувалися лише Берліном. Репресії прокотилися хвилею по багатьох містах Німеччини та Австрії. У Відні, наприклад, театр “Аполло” охороняли 1500 поліціянтів. Але проти сюжету стали декілька тисяч нацистів, які докладали чимало зусиль, щоб не дати німцям побачити сюжет на екрані. Цей плебейський екстремізм мав залякати тих, хто сумнівався у силі нової влади.
Кінотеатри в облозі
Втручання нацистів відчули й інші кінопроєкти, створені за романами Ремарка – “Повернення” та “Три товариші”. У Німеччині їх не показували, бо Гітлер ненавидів Ремарка й заборонив його твори. Фактично у фільмах від антинацистського послання не залишилося й сліду: замість того глядачі отримали банальну історію про кохання. Нічого не розповіли ні про нацистську реальність, ні про моторошну атмосферу, яка вже охопила країну. Те, що мало бути дзеркалом жахів епохи, перетворилося на екранну ілюзію. Тільки ця ілюзія мала власну приховану історію, яку боялися розповідати.
Варто згадати, що фільм “На Західному фронті без змін” екранізували вдало, добре зіграли й актори. Прихильники Ремарка переймалися питанням: чи отримав фільм “На Західному фронті без змін” “Оскара”? Так, у 1931 році ця кінострічка отримала цю нагороду у номінаціях “Найкращий фільм” та “Найкращий адаптований сценарій”. Заслужене визнання прийшло не лише за майстерність, а й за чесну та безкомпромісну правду про війну, яку глядачі вперше побачили на великому екрані. Тому інтерес берлінців до фільму ще за рік до отримання нагороди був цілком виправданим, от тільки отримати власні враження від перегляду їм не вдалося.
Кіно як дзеркало політики
Другий показ кінострічки “На Західному фронті без змін” став для Берліна не лише зірваним кіносеансом. Він оголив глибину політичної напруженості, показав, що навіть кінозала може перетворитися на арену боротьби за ідеї та владу над людьми. Для міста цей вечір став своєрідним маркером часу, моментом, коли мистецтво зустрілося з політикою, а глядачі опинилися на межі між реальністю й театром насильства. І хоча самі події того вечора поступово стали історією, залишилася тінь незавершеної драми. Таємниця, яка так уповні й не розкрилася, її Берлін приховував ще багато років після того, як нацисти вимкнули світло проєктора у залі кінотеатру “Моцарт” у грудні 1930 року.
Джерела:
- https://surma.com.ua/224-erikh-mariia-remark-nimechchyna-shveicariia-ukraina-ta-aktualnist-sogodni.html
- https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3362811-kino-i-nimci-abo-ak-nacisti-gollivud-naginali.html
- https://znaj.ua/history/pysmennyk-vtrachenogo-pokolinnya-sho-potribno-znaty-pro-eriha-remarka
- https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cd10wqx06lgo