30 листопада 1929 року в Німеччині було рівно 5076 кінотеатрів. Лише в столиці Рейху вже працювало 378 кінотеатрів, 105 з яких до того ж пропонували сценічний показ. А 11 квітня 1929 року був доданий ще один. Мова про “Вавилон” на площі Бюловплац у центрі Берліна. Цей район справді не потребував ще одного кінотеатру, у той час він був майже повністю “перекритий”. Перший берлінський кінотеатр, існував на Александер плац з 1909 року, а незабаром за ним з’явилися інші в різних місцях міста. Про історію появи “необов’язкового” кінотеатру у центрі Берліна читайте на berlintrend.eu.

Персонал в червоних мундирах

Кінотеатр був відкритий 11 квітня 1929 року. Він мав 1299 місць, на дев’ятнадцять більше, ніж “Капітолій” на Курфюрстендам, у старому берлінському районі Шойненфіртель. Це була нова будівля для кінопоказів, власником якої був ​​досвідчений спеціаліст Альфред Лампл. Збудував кінотеатр Лео Чучка, а керував ним здібний режисер Артур Рупп. Стосовно самої будівля, то всіх здивував той факт, що вона мала дуже маленький фасад з боку площі, зате вражаючий фасад на бічній вулиці. Вночі тут світився ряд дугових ліхтарів, вертикальний знак, який прокручувався. Світлове слово “Вавилон” було світлого тону із червоними колонами. Також у залі були зелені, м’які, зручні сидіння. Так само і на зеленому балконі. Персонал був в червоних мундирах, усіяних золотом, пристави в світло-блакитних мундирах. Кінотеатр мав правильну кінотеатральну сцену, без ніш і мереживної підлоги. Авансцена довжиною 8,25 метра, мала висоту 8 метрів. Опалення та вентиляція по всьому приміщенню. Сценічна завіса гладка, монохромна, перемежована розсіяними ламповими дзвонами, які присутні по всьому залу. Огородження кімнат зі зручними спеціальними сходами й доступом з даху. Тут працювало два оператори. 

Пафосне відкриття

На відкритті апофеозом на сцені стали живі статуї, що утворили слово “Вавилон”. Спочатку грав оркестр із 16 осіб, диригент Паскуале Перріс. Потім урочисто відкривають орган Філіпса. Невтомно аплодуючі, глядачі милуються незліченними чудовими квітами у вестибюлі, юрмляться перед солодощами, на балконі, у фоє, у ресторані-автоматі чи в лаунж-барі. Мабуть, усіх журналістів дуже вразив найбільший німецький кінооркестровий орган, особливо вражала та кількість різних звуків і шумів, які можна було з нього “витягти”. Це був стукіт копит коней, гудки автомобілів, телефон, пожежна сигналізація. Усе це були ті звуки, які одночасно з демонстрацією німого кіно “викликали” спеціалісти у скляних будиночках, переобладнаних під студії звукового кіно. 

Саме у дні відкриття “Вавилону” президент Голлівудської студії Warner Brosers, Гаррі М.Ворнер виступив у елегантному берлінському готелі “Esplanade” з промовою про майбутнє звукових фільмів та співпрацю між Німеччиною та Америкою в цій галузі. 

Ніяких прем’єр

У 1929 році професійний журнал “Deutsche Instrumentenbau-Zeitung” присвятив розділ у виданні саме “Вавилону”. 

“Вавилон” із самого початку задумувався не як прем’єрний кінотеатр. Прем’єри в 1929 році й пізніше все ще відбувалися на Заході, на Ноллендорфплац. Однією з причин ігнорування нового кінотеатру на Бюловплац, можливо, було його географічне розташування. Вся річ у тім, що за традицією, яка до того часу вже склалася, прем’єри на Сході міста не відбувалися. Тому, побоюючись недостатньої уваги глядачів та відгуку критиків, дистриб’ютори не наважувались робити прем’єри у “Вавилоні”. Проте було кілька винятків. Винятки, які, ймовірно, пов’язані насамперед з відсутністю безоплатних кінотеатрів на Заході.