Серед німецьких акторок, які прославилися далеко за межами НДР, у лідерах залишається чарівна берлінка Ангеліка Домрезе. Слава прийшла до неї після фільму “Легенда про Пауля та Паулу”, крім того, чимало ролей блискуче зіграла Ангеліка у театрі “Берлінський ансамбль”, яким керував легендарний режисер Бертольт Брехт. У 25 років вона стала кращою акторкою року, потім виступала на сцені вже у Західній частині Берліну. Більше на berlintrend.eu.
Перші спроби у кіно
Ангеліка народилася у квітні 1941 року у Берліні. Батько загинув у роки Другої світової війни, мати вийшла заміж за слюсаря Рудольфа Отто Домрезе, який узяв дівчинку за дочку. Але стосунки між ними не склалися, тому дитинство складно назвати щасливим. Здібності до театру почали проявлятися в Ангеліки ще у шкільному віці, вона почала відвідувати драматичний гурток. Спочатку довелося вибрати більш “земну” професія заради заробітку, дівчина вивчилася на стенографістку і влаштувалася працювати до державного управління зовнішньоторгівельних підприємств Східної Німеччини.
Але мрії про кіно й театр перемогли, у 16 років Ангеліна спробувала вступити до кіношколи, однак невдало. Втім, доля таки дала шанс обдарованій дівчині. У 1958 році режисер Златан Дудов шукав героїню на роль Зіги у фільмі “Заплутане кохання”, дав оголошення на кастинг. Юна Домрезе наважилася взяти участь і була обрана з-поміж 1500 претенденток. Пізніше режисер зазначав, що вподобав Ангеліну через її привабливість, фотогенічність і природність, вона чудово трималася і на майданчику, і на натурному фільмуванні.
Перші сходинки до слави
Після успіху у ролі Зіги Ангеліна змогла вступити до інституту в Бабельсберзі. Одразу почала отримувати нові пропозиції від режисерів, охоче знімалася у фільмах “Нова татова знайома”, “Хлопці з 12-го б”, “Кохання та другий пілот”, “Шофер-аматор”. Природність, гарна зовнішність, акторські здібності швидко виділили з-поміж інших актрис і принесли популярність. Найбільш вдалою у юної Домрезе критики називали роль Жанни у фільмі “Біля французьких камінів”. Працювати у цій кінострічці було важче, бо сюжет про те, як трагічно розбивала людське життя війна, вимагав більшої драматичності образу. Ангеліка грала кохану солдата бундесверу Клауса, роль випала досить складна. Психологічні контури вона відтворювала ще не дуже впевнено, але щиро, зуміла влучно передати душевні хвилювання героїні та експресію образу в цілому.
Успіх у театрі
У 1961 році на талановиту дівчину звернула увагу керівниця відомого театру “Берлінський ансамбль”, популярна акторка Хелена Вайгель. Тоді колективом керував легендарний режисер і сценарист Бертольт Брехт, стати членом його трупи мріяло багато акторів Німеччини. Про Ангеліку розповів Вайгель асистент режисера “Берлін ансамбль”, який викладав у інституті, де навчалася Домрезе. На зустрічі молода акторка продемонструвала уривки з ролей Іветти з “Матінки Кураж та її діти” та Надії з “Вороги” Горького. Вона сама не очікувала від себе такої рішучості, пізніше зізнавалася, що вперше наважилася так майстерно грати.
Ангеліку прийняли до колективу, їй пощастило навчатися у досвідчених майстрів сцени. Незабаром дали роль придворної дами у п’єсі Брехта “Життя Галілея”, з якою вона блискуче впоралася. За короткий час молода акторка стала однією із зірок театру. Вона грала повію Бетті у “Тригрошовій опері” режисера Енгеля, швачку Бабетту у “Днях Комуни” Брехта. Ангеліка створила настільки поетичний образ життєлюбної, бешкетливої дівчини, яка сміливо билася на барикадах, що глядачі зустрічали її щирими оплесками. Чудово їй вдалися і ролі Поллі у “Тригрошовій опері”, Каті у “Швейк на Другій світовій війні”. На думку режисера Брехта, найближчими були Ангеліці образи самовідданих і сильних жінок різних часів.
Особливості гри Ангеліки Домрезе
Критики зазначали, що стиль Ангеліки визначила точність соціального портрета – одна з головних вимог брехтівського театру. Акторку цікавили риси характеру героїнь, які вона виразно передавала за допомогою лаконічних, завершених жестів і міміки. Вона намагалася не вразити глядачів різноманітністю емоційних проявів, а змусити їх замислитися над долею героїнь. Це стало метою її мистецтва, в якому досягла висот, завдяки таланту й працелюбності. Щодо навчання, то акторка зазначала, що у ракурсі загальної освіти вона отримала в інституті чимало корисних знань, а от здобувати професійні навички довелося більше на власному досвіді у театрі. За блискучу гру Домрезе обрали найкращою актрисою року, коли їй тільки виповнилося 25. Того ж року Ангеліка перейшла до трупи “”Фольксбюне Берліні”, де не менш блискуче грала на сцені у виставах “Цезар і Клеопатра” Бернарда Шоу, “Олена Прекрасна” Петра Хакі, “Дика качка” Генрі Ібсена.
Ролі у кіно та на телебаченні
Фото: кадр із фільму “Еффі Бріст”
Ангеліка не відмовлялася й від ролей у кіно. Критики зазначають, що весь накопичений у театрі досвід вона вклала в образ Рут Боденхайм у фільмі “Хроніка одного вбивства”, яка стала її найкращою роллю у кіно вже у зрілому віці. Вдало зіграла Домрезе і у фільмі “Тіні над Нотр-Дамом”. У 1968 році акторку почали запрошувати на телепроєкти, першим досвідом став міні-серіал “Шлях через всю країну”, де вона зіграла графиню. Через рік Ангеліка вже створила образ революціонерки у стрічці “Круп і Краузе”. З телепроєктів найуспішнішим критики називають “Еффі Бріст” Вольфганга Лудерера. Там Домрезе чудово зіграла доньку аристократів, яка виходить заміж за багатого та старого барона.
Зіркова роль
Фото: кадр із фільму “Легенда про Пауля і Паулу”
Але найвідомішою акторкою НДР зробила Ангеліку роль Паули у фільмі “Легенда про Пауля і Паулу”. Фільм вийшов на екрані у 1973 році, доля незаміжньої продавчині, матері двох дітей, яка закохалася у держслужбовця Пауля знайшла відгук у серцях сотень тисяч жінок у різних країнах. У 1978 році Ангеліка зіграла разом із чоловіком Хілмаром Тейтом у фільмі “Флер Лафонтен”, де блискуче передала всі емоційні хвилювання головної героїні. У 1979 році з’явилася у фільмі “Доки смерть не розлучить нас”. Здавалося б, за такої слави та блискучої акторської кар’єри майбутнє має бути безхмарним. Але після того, як Домрезе підписала резолюцію протесту проти вигнання Вольфа Бірмана, почалися політичні репресії, ролей майже не було.
Творчість у ФРН
Разом із чоловіком Ангеліка Домрозе у 1980 році емігрувала до ФРН. Вона розуміла, що на новому місці вже не буде таких можливостей, від яких відмовилася у НДР, але інакше вчинити не могла. Втім, на телебаченні у Західній Німеччині для неї знайшлися ролі у телепроєктах. Щобільше знімалася Ангеліка у співпраці з іншими кіномитцями, які емігрували до ФРН, серед яких були Егон Гюнтер і Франк Бейєр. У своїй автобіографії “My Life”, яка вийшла у 2003 році, акторка писала, що багато розмірковувала про еміграцію, боялася заборони на виїзд.
Ангеліка влаштувалася до театру Шіллера, працювала також у театрах у Штутгарті, Гамбурзі, Відні. У 2001 році грала на сцені Курфюрстендамм разом із чоловіком у виставі “Йосип і Марія”. У 1992 році Домрезе успішно дебютувала як режисерка з виставою “Брют”. У 1991 році востаннє знялася у фільмі “Неправильна поведінка” Хайнера Карова у ролі матері-одиначки з села у Східній Німеччині. Після цього залишила тільки театр і викладання, час від часу проводила заняття в Університеті мистецтв та школі Ернста Буша у Берліні. Багато часу подорожувала, любила читати книжки.
Фільми, події, ролі
Сама акторка зазначала, що її доля чимось схожа на долю Паули, образ якої подарував їй велику славу. Як і героїні, довелося пережити чимало особистих і професійних проблем, а у нагороду за випробування вона, як і Паула, отримала чудового чоловіка, який став підтримкою у житті. Після переїзду до ФРН нерідко грали удвох на сценах театрів, у телевізійних постановках. На початку XXI століття обрали місцем проживання Берлін і Відень, часто приїздять до власного будинку, який розташований на озері у Бранденбурзі.
