Понад сто років тому засновники Німецької опери в Берліні боролися за інноваційний суспільний музичний театр. У роки перед Першою світовою війною серед шанувальників берлінської опери було невдоволення. Придворна опера «Унтер ден Лінден» вважалася закостенілою репрезентативною сценою імператора. Багато меломанів хотіли прогресивних, більш нетрадиційних постановок. Про створення громадянами в Шарлоттенбурзі власної опери читайте на berlintrend.eu.

Нова Берлінська опера

У Шарлоттенбурзі, тоді незалежному місті, зараз одному з районів Берліна, інтелектуали та заможні громадяни зібралися разом і заснували Німецький оперний театр. Протягом року магістрат збудував будівлю на тому ж місці, де з 1961 року розташовувалася нова Deutsche Oper Berlin. Маючи, 2300 місць, музичний театр, на той час, був одним із найбільших у світі.

Очікування від нового храму мистецтва були якнайбільші. На 75 посад в оркестрі претендує 1000 музикантів. Бюро з працевлаштування Асоціації музикантів Німеччини відбирає найкращих. І вже 7 листопада 1912 року головний диригент Ігнац Ваггальтер відкрив Німецький оперний театр виставою «Фіделіо». Ваггальтер, віртуозний скрипаль і піаніст, є шанувальником Джакомо Пуччіні, чиї опери не мали успіху в Німеччині того часу. Та диригент змінює це. Разом з композитором він готує оперу «Дівчина із Золотого Заходу» й виконує її вперше в Німеччині — з великим успіхом. Твори Ріхарда Штрауса, також сучасного композитора, складають ще один акцент у новому репертуарі, як і музичні драми Ріхарда Вагнера.

Муніципальна опера

Після Першої світової війни члени оркестру започаткували ініціативу нового початку. Неділями вранці вони виконували «Популярні симфонічні концерти в німецькому оперному театрі в Шарлоттенбурзі». Музиканти за власні кошти закуповують дерев’яну концертну оболонку, яка покращує сценічну акустику. У 1920 році Шарлоттенбург було включено до імперської столиці Великого Берліна, а назву театру змінили на Муніципальну оперу.

Ваггальтер записав свої перші платівки з капельмейстером Едуардом Меріке. Диригували оркестром такі музиканти, як Бруно Вальтер, Пауль Дессау, Вільгельм Фуртвенглер, Лео Блех і Фріц Буш.

Наприкінці 1920-х років оперний ландшафт у Берліні з його трьома театрами користувався всесвітньою репутацією. Мова про театри: Державної опери «Унтер-ден-Лінден», Комічної опери та Муніципальної опери.

У 1943 році Муніципальний оперний театр був зруйнований бомбардуваннями. Через кілька місяців після закінчення війни, восени 1945 року, оркестр переїхав до Theatre des Westens на станції Zoo, який існує і сьогодні.

Deutsche Oper Berlin

У 1961 році було завершено будівництво нової будівлі з ефектним бетонним фасадом на Бісмаркштрассе, 34–37. Оркестр повертається на старе місце, тут тепер 1865 нових місць. Через кілька тижнів після будівництва Берлінської стіни, 24 вересня 1961 року, музиканти виконали першу оперу — «Дон Жуан» Моцарта. Оскільки державна опера «Унтер-ден-Лінден» і «Комічна опера» тепер розташовані в Східній частині міста, Муніципальна опера Шарлоттенбурга раптово й незаплановано бере на себе роль репрезентативної сцени Берліна. Театр знову перейменований на Deutsche Oper Berlin.

Починаючи з 1965 року, Лорін Маазель керував оркестром, як головний музичний директор. До того ж Карл Бем, Генріх Холлрайзер і Ойген Йохум посилюють свою участь у Німецькій опері в Берліні, як запрошені диригенти. Разом із такими відомими диригентами, як Герберт фон Караян, Зубін Мета, Даніель Баренбойм, Петер Шнайдер, Горст Штайн та Еріх Лейнсдорф, вони наповнюють будівлю на Бісмаркштрассе новими сенсами.