У багатьох країнах Європи кінотеатри зберегли свою популярність попри те, що майже у кожній родині є власний телевізор або домашній кінотеатр. Адже візит до закладу – це ще й особлива атмосфера, додаткові ласощі та розваги, які пропонують у фоє. Майже у кожному місті є свій знаковий кінотеатр, який зіграв помітну роль у важливих подіях минулого. З таких – “Інтернаціональ” у Берліні, який сучасники продовжують називати головним кінотеатром НДР. Після падіння Берлінської стіни ним стала опікуватися компанія “Yorck Kinogruppe”, яка зробила все можливе, щоб зберегти там особливу атмосферу. Більше на berlintrend.eu.
Особливості архітектури
Цей заклад входить у маршрути берлінських екскурсій до радянських будівель у східній частині міста. Перше, що привертало увагу за радянських часів, це вручну намальована афіша, яка складалася з 5 плит. Характерна їхня фішка полягала у тому, що після завершення сеансів картинку зафарбовували у білий колір, а потім малювали нову. Виходив такий собі кінопалімпсест, коли вже показані фільми нашаровувалися. А раз на рік плити знімати й добре чистили. Сам кінотеатр налічує 3 поверхи, зводили його із залізобетону, з фасадами зі світлого пісковика.
Зовнішня сторона будівлі майже повністю складається з великих панорамних вікон, що є нехарактерним для архітектури середини минулого століття. Візерунок квадратних білих плит з фасаду повторюється у фоє, що складає враження єдиного простору. Зате перехід на другий поверх спроєктовано так, що він став своєрідним кордоном між реальністю та ілюзією. Світильники на стінах схожі на зірки, це посилює ефект космосу. Справжнім шиком для радянських часів був бар “Панорама”: розкішний чорний паркет, елегантні дерев’яні панелі на стінах, диско-кулі та кришталеві люстри. Все це збереглося й у 2020 роках.
Історія створення “Інтернаціональ”
Цей центр розваг спроєктував архітектор Йозеф Кайзер у 1958 році, а керував будівництвом фахівець Хайнц Ауст. Представники тодішньої влади поставили завдання створити ідеальний зразок соціалістичної архітектури та інженерної думки, який переважав би над капіталістичним. І, відповідно, переконував оточуючих, що жити при радянському ладі набагато краще, ніж при капіталістичному. Будівля у популярному тоді стилі модернізму, готель, кафе “Москва” утворювали єдиний архітектурний ансамбль. Радянські керманичі намагалися переконати берлінців, що це модель зі світлого майбутнього. Ідею додатково підкреслювали барельєфи, які зображували сцени з чудового життя мешканців НДР.
Кінотеатр урочисто відкрили у листопаді 1963 року, глядачі мали можливість оцінити прем’єру – радянський фільм “Оптимістична трагедія”. Але протягом подальших десятиліть “Інтернаціональ” став фактично єдиним закладом у країні, де хоч іноді показували ще й західні фільми. Тому придбати квитки було не так вже й легко, особливо, якщо демонстрували кінострічку з Європи. У XXI столітті тут влаштовують не лише покази фільмів, а й вечірки та банкети. Але власники вирішили зберегти багатий дизайн і декор 1960 років, які стали фішкою закладу.
Унікальна акустика зали
Автори проєкту подбали й про рівень звуку. У залі відразу впадає у вічі оригінальна хвиляста стеля, і це не лише задум дизайнерів, а й важливий елемент у формуванні звуків. Акустичну технологію розробляли окремо, вона схожа на ту, яка використовується у студіях звукозапису. Стіни обшиті звукопоглинальними панелями, а настінні покриття зроблені зі зміщених спеціальних пластин, які забезпечували потрібну акустику.
Хвиляста стеля відбивала звук у зал. Такий проєкт гарантував, що того, хто виступає на сцені, буде добре чути навіть без мікрофона й на останніх рядах, хоча у залі налічується 600 місць. Адже у радянські часи звернення до глядачів перед прем’єрами було стандартною практикою урядовців. Коли приміщення кінотеатру реставрували у 1990 роки, власники зберегли всі ці характерні особливості. До речі, у 1980 роках “Інтернаціональ” став одним із перших кінотеатрів, оснащених системою Dolby Stereo. Звісно, у XXI столітті використовують більш досконалі варіанти, але тоді це викликало фурор.
Приховані таємниці кінотеатру
Фото: кімната Еріха Хонеккера
Під час реставрації нові власники виявили деякі кімнати, спроєктовані не для кіноцілей. Наприклад, бібліотеку, розташовану за холом із гардеробом. За часів НДР там влаштовували різноманітні заходи: посвяту у піонери, конкурси перукарів, презентації книг. Ще була кімната колишнього керівника НДР Еріха Хонеккера. Її розмістили поруч із маленьким підвальним бункером (на випадок війни), щоб партійні діячі могли поспілкуватися після прем’єри з кіноматографістами, відзначити подію келихом шампанського. Деякий час представники компанії “Yorck Kinogruppe” використовували приміщення для різних заходів, але потім переконалися, що для розваг воно мало пристосоване.
Історії, пов’язані з кінотеатром “Інтернаціональ”
Фото: падіння Берлінської стіни
Берлінці іноді називали цей центр розваг переходом між Заходом і Сходом, реальним та ідеальним соціалізмом. Найголовніша історія, якою заслужено пишається кінотеатр, стосується знакового дня для всієї Німеччини – 9 листопада 1989 року. Тоді була повалена Берлінська стіна. А доки люди збиралися біля прикордонних переходів, в “Інтернаціоналі” берлінці дивилися першу в історії НДР прем’єру фільму, присвяченого ЛГБТК-ком’юніті, – “Камінг-аут”. А коли сповнені вражень глядачі вийшли на вулицю, то були вражені ще більше, бо потрапили вже до іншої країни. Не тієї, з якої вони зробили крок до фоє.
Друга знакова для кінотеатру подія – фестиваль “Берлінале”, заклад став одним із його майданчиків ще у 1990 році за часів існування НДР. Раніше захід проводили тільки у західній частині Берлина, але після падіння Берлінської стіни цю роль взяв на себе східний Берлін. І впорався з нею дуже успішно. У XXI цей кінофестиваль називають одним із найпрестижніших у світі, “Берлінале” посідає почесне місце разом із Венеціанським та Каннським. Щороку на кінофестивалі представляють від 300 до 400 фільмів, кількість проданих квитків перевищує 300 000. До Берліну приїздять понад 20 000 професіоналів із 120 країн світу.
Подарунок долі
Після об’єднання країни постало питання, чи є резон залишати кінотеатр у цьому місці взагалі. Власники готелю, розташованого за “Інтернаціональ”, були не проти приєднати приміщення до єдиного комплексу. До речі, у більшості пострадянських країн така доля спіткала майже всі кінотеатри. Але берлінському пощастило. Споруду викупила у 1992 році компанія “Yorck Kinogruppe”, яка взяла на себе місію рятувати старі берлінські кінотеатри. Вони вирішили зберегти весь той шарм, який зачаровував за радянських часів, це стосувалося не лише інтер’єру, а й репертуару. Для кожного із врятованих центрів розваг власники завжди підбирають окрему програму та формати прокату.
Представники компанії дотримуються принципу, що у правильному кінотеатрі не може бути неправильного фільму. Мається на увазі, що нерідко враження від перегляду можуть зіпсувати незручні крісла, поганий рівень звуку, невдале розташування екрана. Навіть дуже висока зачіска фрау, яка сидить попереду. У цьому кінотеатрі такого ніколи не трапиться, бо враховані абсолютно всі аспекти. До речі, у 1990 році споруда “Інтернаціональ” отримала статус об’єкта культурної спадщини й охороняється законом. Одного разу режисер Айра Сакс назвав цей кінотеатр кафедральним собором кіно та мистецтва. І не помилився. Бо й у XXI столітті, коли людей складно здивувати технологічними новинками, сюди приходять мешканці та гості Берліну, щоб знову та знову пройти тим дивовижним переходом, який поєднує звичний реальний світ з ілюзорним, просторовим, вигаданим від кіно.
