Чому у Берліні 3 оперних театри і чим вони відрізняються?

Берлін вже давно називають театральною столицею світу, бо там налічується 19 театрів, із них тільки 3 – оперні. Здавалося б, навіщо так багато, адже можна було б об’єднати талановитих виконавців в одному закладі. Якщо казати про доходи, які дозволяли б місту утримувати таку кількість оперних театрів, то у Мюнхена чи Франкфурта доходи у бюджет більші. А оперних театрів там менше: 2 у Мюнхені та 1 у Франкфурті. Дослідники з’ясували, що тому є історичні причини. Першою з’явилася найвідоміша Берлінська Державна опера (Berliner Staatsoper), потім Комічна опера. Останньою сформувалася Німецька опера (Deutsche Oper Berlin). І кожен із цих театрів пропонує свою цікаву програму та репертуар. Більше на berlintrend.eu.

Створення Державного оперного театру

Оскільки Берлін був столицею Пруссії, потім – потужного Другого рейху, тому логічно, що державний оперний театр там мав бути. Цим питанням опікувався монарх Фрідріх II, який і наказав побудувати такий заклад. На зведення знадобилося 2 роки, проєкт розробив Георг Венцеслав фон Кнобельсдорф у стилі рококо. Театр відкрився у 1742 році. З часом він став настільки популярним, що у 1786 році Фрідріх Вільгельм II наказав створити більше простору за сценою, замінити бічні ложі, щоб глядачі могли краще бачити виступ акторів та музикантів. Сцену встановили навпроти глядацького залу, а не за принципом послідовності, як було раніше.

У червні 1811 року Королівська опера та Королівський національний театр об’єдналися в Королівський театр. Протягом подальших століть цей заклад збирав обдарованих музикантів Німеччини й став гордістю Берліну. Музичним символом Берлінської Державної опери став у XX столітті ізраїльський диригент Даніель Баренбойм, який вперше в історії Берліну отримав довічний титул генерального музичного директора театру і його оркестру – Берлінської Державної капели. На посаді його змінив маестро Крістіан Тілеманн, котрий продовжує зберігати високий статус закладу. Щодо стану приміщення, то у 2010 році було розпочато ґрунтовну реконструкцію, адже фундамент на піску сильно зіпсували підземні води. На оновлення знадобилося кілька років, завершилися роботи у 2017 році, витрати склали майже 500 мільйонів євро.

Ситуація після об’єднання Німеччини

З 1990 року, щоб берлінці не плутали Державну оперу з Німецькою, ансамбль Берлінської капели почали називати “Staatsoper Unter den Linden“, а приміщення театру – “Lindenoper”. Орієнтуватися на адресу було зручніше, бо Державна опера розміщувалася на Унтер ден Лінден. Ще у народі приміщення та ансамбль іноді називають Липовою оперою. У “Staatsoper Unter den Linden” сформувалася своя Асоціація друзів і прихильників, яка була заснована у грудні 1992 року. Там підтримують заклад фінансово та морально. Засновниками Асоціації стали такі діячі, як Ганс-Дітріх Геншер, Фріде Шпрінгер, Тедді Коллек і Генрі Кіссінджер. 

Як формувалася Комічна опера?

Послухати так звану “серйозну” музику берлінці могли у Королівській опері. Але мешканцям ще хотілося чогось легкого й невимушеного. Тому у 1892 році з’явилася Комічна опера, де ставили лише оперети, а пізніше – мюзікли. Але на ринку розваг театр протримався лише 4 роки, потім збанкрутів. Вдруге відкрився у 1898 році, керівники зробили ставку на вар’єте. Коли прийшли до влади нацисти, у 1933 році оперу знову закрили. Під час Другої світової війни споруда була сильно зруйнована, тому театр зміг відновити роботу лише у 1960 роках після тривалої реконструкції.

Керівником Комічної опери став легендарний режисер Вальтер Фельзенштайн. У репертуарі він залишив оперети та мюзикли, додав ще німецькомовні опери та великі барокові опери. Запрошувати європейських зірок можливості не було, але керівництво НДР використовувало, заклад як лабораторію для нових режисерських ідей. Після об’єднання Німеччини наприкінці минулого століття виникло питання, чи варто залишати взагалі цей заклад, оскільки там не можуть запропонувати нічого нового. Але наостанок вирішили спробувати принципово інший підхід. 

Керувати Комічною оперою запросили австралійського режисера Баррі Коскі, який прославився, як віртуоз оперної режисури. Той повністю виправдав сподівання, зробивши ставку на забуту класику берлінської та паризької оперети та свіжі бродвейські хіти. Прихильник яскравої сценографії та екстравагантних костюмів зумів сформувати такий дивовижний коктейль з класики, оперети, кабаре, вар’єте, мюзиклу, що театр швидко став дуже популярним. Навіть коли Коскі пішов з посади у 2022 році, то залишився запрошеним режисером, щоб і надалі відроджувати дух берлінських “золотих двадцятих”.

Навіщо знадобилася Німецька опера?

Здавалося б, у столиці вже було 2 оперні театри, де можна знайти виставу чи розвагу на будь-який смак, і потреби у третьому не спостерігалося. Але ж ні! Ці два театри розташовувалися у східній частині Берліну, а мешканці західної частини теж виявили бажання мати свій театр, коли побачили у сусідів таку “оперну розкіш” наприкінці XIX століття. Тоді західна частина міста була окремим містом Шарлоттенбургом, дістатися до столиці було дещо складніше, ніж у XXI столітті. Заснував Німецький будинок опери у місті Шарлоттенбург у 1912 році відомий театральний критик і журналіст Отто Нейман-Гофер.

Першою виставою стала опера Бетховена “Фіделіо”. У 1920 році Шарлоттенбург увійшов до складу Берліну, відтак у столиці додався ще один оперний театр. У 1925 році його перейменували на Міську оперу (Städtische Oper), але коли до влади прийшли нацисти, керування закладом передали Імперському міністерству народної просвіти та пропаганди. А там вирішили повернути театру попередню назву. Протягом подальших десятиліть і у XXI столітті цей заклад продовжує збирати глядачів на цікаві вистави. 

Хоча сучасні критики відзначають, що Німецька опера намагається приваблювати кількістю, а не якістю. За один сезон пропонують десятки різних вистав на будь-який смак, у професійних колах відзначають, що іноді актори грають з мінімумом репетицій. Однак у цьому театрі дають шанс проявити себе молодим талантам. Репертуар теж різноманітний: від Моцарта у старомодних постановках епохи Віллі Брандта до німецьких хітів та опер XX століття.  

Кардинальні зміни, які внесла Друга світова війна

Можливо, доля цих оперних театрів склалася б інакше, якби війна у минулому столітті не внесла свої корективи. Через масові бомбардування Німецька опера була майже повністю знищена, Державна опера залишилася без сцени та глядацької зали, а Комічна опера втратила розкішний фасад. Другий важливий момент, який вплинув на долю театрів – розподіл Берліну на зони. Державна і Комічна опери відійшли НДР, тому їх відбудовували вже з урахуванням вимог нового уряду. А Німецьку оперу вирішили відновити у новому приміщенні на території ФРН, будівництво завершили у 1961 році. До того часу вистави трупа та оркестр давали у приміщенні Західного театру на Кантштрассе. 

Щоб привернути увагу берлінців, уряд ФРН намагався популяризувати заклад. Увійшла до історії вистава “Чарівна флейта”, презентована у червні 1967 року, яку відвідав з офіційним візитом шах Ірану Мохамед Рези Пехлеві. Потім були світові прем’єри опер “Монтесума”, “Молодий лорд”, “Єлізавета Тюдор”, “Едіп”. Після об’єднання Німеччини не було необхідності закривали деякі театри заради популяризації інших. Щобільше у кожного колективу були свої характерні особливості, які й приваблювали відвідувачів. Втім, критики зазначають, що навіть на початку XXI століття різниця у настроях всіх трьох театрів опери все одно відчувається. Хоча належать вони одній інстанції – “Stiftung Oper Berlin”, між собою керівництво закладів не квапиться узгоджувати репертуарні плани. Тому нерідко найцікавіші вистави у різних театрах можуть припадати на ті ж самі дні, що дуже не подобається берлінцям. Але це вже дрібниці, головне – на думку містян і туристів, – що там завжди можна отримати задоволення від спілкування з чудовою музикою.